Диктори опозиційного п’ятого каналу тривожними голосами повідомляють зведення з фронту. На вибори не допустили спостерігачів. Десь заблокували виборчу дільницю. Невстановлені особи побили члена комісії. Міліція тисне на журналістів. Автобуси з голосувальниками їздять з дільниці на дільницю. «Це — карусель», — голос журналістки бринить від нервового напруження.
Клацаю пультом. Спостерігачі від СНД відзначають високий рівень організації виборів і свободи волевиявлення. Зрозуміло. Що таке екзит–пол і нащо він потрібен. Проголосувало вже 20 відсотків виборців. Пряме включення з ЦВК.
А й справді, скільки важить мій голос? Одну десятимільйонну частку, двадцятимільйонну? До речі, можливо, Мирославові платили тими самими грошима, що я їх носив до штабу. Суто теоретично. Вірогідність приблизно така сама — одна двадцятимільйонна. Але можливо.
Якщо я проголосую проти Януковича, це означатиме, що витягати Катьку буде складніше. Одна двадцятимільйонна, але складніше. Проголосую проти Катьки?
П’ятий канал практично безперервно говорить про вибори. Різні люди, різні думки, але все про одне — тиск, порушення, можливі фальсифікації, перешкоджання пресі та спостерігачам. Антиющенківські ролики містять двадцять п’ятий кадр з бомбою, щоб залякати на підсвідомому рівні. Блін, невже й це — справа рук Мирослава? О, а це вже нова тема — на дільницях виявлено ручки зі зникаючими чорнилами. Прогресивно.
Люди перелякані, і це помітно. Я теж переляканий, тільки немає кому це помітити — в офісі жодної живої душі.
Харчуюся тільки кавою — немає бажання виходити в місто, та й, чесно сказати, просто не вистачає духу. Піднятися з канапи — це вже зважитися на щось, а на що я можу зважитися, коли будь–який результат виборів є поганим? Чи навпаки — будь–який результат є добрим.
Бо ж ми переможемо хоч так, хоч інак.
А що, коли з мене–депутата буде більше користі, га? Я ж не стану кнопкодавом, понти не дозволять. Значить, буду думати, що роблю, а я — не найдурніший у країні, слово честі. Буду їм псувати злочинні плани. Як Штірліц. Як Мирослав. Цікаво, скільки ж там крутиться грошей, якщо він збирається заробити, як за десять років? І не він один, га?
І головне, де ці гроші взялися? Хто їх забезпечив? Хіба не такі, як я?
Гостро не вистачає Катьки. От вона б знайшла відповіді на всі питання. Вона у мене розумниця, а головне — має чуйку. «Чуйку, — втручається внутрішній голос. — Таку чуйку, що зараз десь у буцегарні сидить». — «Закрийся!» — не витримую я. Це тільки у мене внутрішній голос завжди б’є по найболючішому?
Підкуп виборців. До Києва везуть сто тисяч голосувальників за відкріпними талонами. У Львові на виборчій дільниці розлили ртуть. П’ятий канал не вгамовується, а я з мазохістською впертістю не перемикаюся на інші, мирні та благополучні. Паралельний підрахунок голосів на Майдані. КрАЗи з піском на шляху доставки бюлетенів — цікаво, це правда чи тільки чутки? Інтерв’ю з міліціонером, голос у нього тремтить. Вперше бачу міліціонера, який настільки явно чогось боїться. Чого, власне?
Витягаю з шафи коньяк і наливаю собі тридцять грамів. Звісно, на порожній шлунок не варто, бо сп’янію. Знаходжу у секретарському столі плитку шоколаду — дівчата полюбляють солодке. Сяка–така закуска, принаймні, щоб голову не знесло від алкоголю. Хоча, можливо, це й вихід — випити двісті грамів і забути про все. Принаймні до завтра. А завтра буде видно.
Ця думка чомусь призводить до зворотного ефекту — я відставляю келих. «От уже, блін, аматор самоїдства! — докоряє внутрішній голос. — Мазохіст!» Може, й так. Але ховатися за пляшкою не звик. «То й дурень» — підхоплює голос. Певно, що дурень. Та з цим уже нічого не поробиш. Мабуть, так дурнем і залишуся.
На виборчій дільниці вбито міліціонера. Студенти лягають під автобуси з «карусельщиками». Центральну виборчу комісію оточив спецназ. Вони там уже зовсім здуріли чи що? Президент Кучма прийшов голосувати разом із дружиною. Він віддав свій голос за майбутнє. Спалахи фотокамер, усмішка опиря. Як таку пику цілує дружина? «На себе подивися», — знову влазить внутрішній голос. І це слушно. Я, звісно, теж не Аполлон, і мене дружина періодично цілує, точніше цілувала. Блін, чого вона раптом психанула? Невже це так важливо, з ким я сплю? Тим більше при її темпераменті — невже не вистачає? Жінки — незрозумілі істоти, чим більше живу, тим більше переконуюся в цьому. «Жаль, пізно». Це точно, тут я погоджуюся з голосом ізсередини.
Кандидат Янукович теж голосує за майбутнє. Спалахи, мікрофони, запитання. Його голос — одна двадцятимільйонна. Так само, як і мій. Міг би для приколу проголосувати за Ющенка — яка різниця? Перемагає той, хто рахує, а не той, за кого голосують, чи не так? Я б законом зобов’язав кандидатів голосувати за конкурента — як на Євробаченні. Уявляєте, який це психологічний вибух, коли ти ставиш галочку навпроти прізвища найлютішого ворога? О, я гадаю, вони б виходили з кабінки іншими людьми! Бо немає гарантій. І коли щось не так — твій голос вирішальний, ти сам за нього проголосував.