— Мовчу–мовчу.
— На чому я зупинилась? Ага. Значить, замість мене послали Оксанку з Вишгорода. Така, знаєш, з декольте і в бантах. Саме те, що треба старим комуністам. Ну, ти розумієш. Коротше, Оксанка справила на них таке враження, що потрапила на обкладинку журналу «Огоньок».
— Та ти що?! Правда?
— Точно. Сама бачила. У нас тоді весь район про це гудів.
— «Огоньок» — це круто. Це ж глянець номер один був!
— Так власне. Тому потім Оксанка стала одною з найдорожчих валютних повій Києва. З такими рекомендаціями!
— Зачекай–зачекай, — я підвів голову, пригадуючи. — Щось таке було. Здається, вона називалася «Дівчина з вогником», точно?
— Не знаю, як вона там називалась, я докладно її пригодами не цікавилася.
— Ні, слухай, це точно вона! Дівчина з вогником! Ще й журнал цей з собою носила, ціну набивала.
Сапула здивовано нахилилася, намагаючись зазирнути мені в очі:
— Ти що, спав з нею?
— Ні. Ти ж знаєш, я повій не люблю. Я сплю виключно з порядними жінками, які мають високі моральні якості.
— Це точно, — вона засміялася. — А Оксанку тоді звідки знаєш?
— Хлопці на вулиці розповідали.
Справжній чоловік ніколи не опуститься до виправдовувань. Справжній чоловік завжди каже: «По–перше, це все неправда. А по–друге, я більше не буду».
— Дивись мені! А то міг би якось випадково зі мною зустрітись. Якби на з’їзд потрапила. І в журнал.
— Уявляю собі! Приходжу в сауну, а там ти, — я хихотнув. — У нас один такий, до речі, дружину зустрів на блядках. Дівчат замовили — вона й приїхала. Во розважився!
— Ну, я, до речі, тобі не дружина. Я жінка вільна.
— Налити ще вина, вільна жінко?
— Налий. Чому б ні? Хоч ти й твердиш, що я маю високі моральні якості, але вино люблю.
Катька продовжує загортатись у залишки одягу — певно, після великого енергетичного викиду тіло вимагає тепла. Вона так і залишилася сидіти у кріслі — майже гола, але в туфлях, і неслухняні груди випинаються з–під білої тканини блузки, даруючи мені гарний еротичний післясмак. Я замилувався та підкріпив гармонію картинки ковтком рубіново–червоного напою з келиха.
— Подобається? — примружила очі моя кохана.
Я кивнув.
— Українці — невиправні естети.
— А не українці? — грайливо уточнив я.
Вона подивилася на мене, наче кішка, потім кокетливо звела плече.
— По–різному.
— Що значить «по–різному»? Що це за сексуальні узагальнення? Ти ж кажеш, що все–таки не стала повією?
— І через це, по–твоєму, я не повинна розрізняти чоловіків різних національностей?
Оце так!
— Ну добре. І які ж народи світу ти можеш відкласифікувати?
— До речі, — Сапула повчально підняла пальця. — Щоб дослідити сексуальні звички, зовсім не обов’язково з чоловіком спати. Достатньо подивитись, як він залицяється.
Наскільки я розумію, ця розмова має на меті виключно помсту за «дівчину з вогником».
— Ну, давай, дослідниця. Так хто у нас перший на черзі? Москалі?
— Москалі завжди на понтах. Одразу починають командувати, хаміють і дуже дивуються, коли їх раптом посилають на фіг.
— Цікаво. Зараз буду в Москві, то перевірю.
— В Москві? Навіщо?
— Потім розкажу… А хто там наступний до тебе залицявся? Які нації?
— Вірмени, — Сапула глянула з неприхованою іронією. — Вірмени починають з квітів, подарунки роблять, а тим часом ненав’язливо намагаються довідатись, почім це буде коштувати.
— Що, прямо так, в лоб?
— Ну, навіщо ж в лоб? В лоб — це до повій. А до порядних жінок — потрошку, здалека, натяками. Все ввічливо, чемно, все–таки стародавня культура.
— Ну–ну. А іще хто?
— А іще — туркмени.
— Ого! А звідки туркмени?
— Ти не повіриш — з Туркменії.
— Круто!
— Ну а то! Туркмени накривають столи, пригощають — солодощі, дині. Великі такі, довгі — де вони їх у такій кількості беруть, не знаю, але стіл без дині не буває. А насіння з динь вони збирають у кульочок, щоб у нас тут ніхто не виростив.
— От жлоби!
— Та ні, навпаки. Туркмени люблять пошикувати, пригощають, подаруночки роблять, обіцяють золоті гори. У самого сорочка невипрана, а поводиться, як шейх. І дуже ображаються, коли відмовляєш.
— Ти просто енциклопедія! А іще хто? — вільною рукою я починаю пестити Катьчині стегна та сідниці.
— На перший раз вистачить.
— Звідки ти все це знаєш?
— Не повіриш, але я вже доросла дівчинка.
— Навіть статево зріла.
— Точно.
Подібні моменти відвертості люблю за те, що кожного разу Катька в них відкривається з нової цікавої сторони. Вона взагалі дуже різна. Може, коли треба, спокійно піти в сауну з незнайомими чоловіками. Може знести півголови великому чиновнику, і в результаті він підпише документ, не читаючи. «Чарівна паличка — це чоловічий інструмент, — каже вона. — А справжня фея користується чарівною цицькою. А якщо точніше — то чарівним декольте». Однак вона може і жорстко поставити на місце занадто активного кавалера — чи то буде туркмен, чи москаль, а чи українець.