Дістав листа від Олі. Це одна з моїх давніх львівських дівчат. Пише, що є самітня, в Братіславі, що довідалася про мене, та щоб я приїхав до неї, або вона приїде до мене. Я негайно відписав: дуже тішуся, але приїхати не можу, бо стою якраз віч-на-віч з нашим відвічним ворогом, у лютих боях. Сюди її теж не пустять.
Заспокоївся аж тоді, коли віддав листа на пошту. Бачити свою давню любов по роках, не є надзвичайною приємністю. Тільки одна весна має прикмету вертатися до нас однаково молодою й свіжою щороку, і тільки вона вміє заговорити до нас так, що ми забуваємо свої роки.
Деякі збайдужніли. Їм все одно, скребти бараболю, маршувати, мити клозети, битися, продавати сорочку, а як прийде охота, то й зовсім утекти з Дивізії.
Є й такі. Нині втікло, як кажуть, 9 стрільців. Очевидні дурні та ще й недорозвинені матолки. Або поляки, бо й таких присилають нам звідкись німецькі уряди. Як їх зловлять, тоді побачимо, хто вони.
Приїхав сотник Федак і привіз кількох хлопців, що попали в полон під Бродами. Большевики потримали їх три дні й вислали на фронт! Вони втікли при першій нагоді й зголосилися знову до нас. Розповідають, що багато з наших є в УПА. Навіть у Белзі відбулося Листопадове свято, після того, як упівці здобули місто. На сцені виступали артисти з УПА, залю охороняли кулеметами. Половина повстанців була з Дивізії. Вони стоять у боях з 12-ою дивізією НКВД, що спеціяльно вишколена проти партизанів.
12 листопаду 1944.
Ми ходили шукати червоних партизанів. Дощ, мряка, болото. Згинути в такий час дуже неприємно. Враз залунав у горах постріл. Рекрути зі страху попадали на землю. Хорунжий Сенкевич розлютився і за кару гепав сотнею по болоті. На квартири ми вернулися в страшному стані. Мокрі, заболочені, змучені й розбиті. Ще в селі хорунжий купив кошик яєць, які ніс йому стрілець Кульгавець. Яйця були розбиті. В кошику було жовто, тягнулися теж жовті смуги на землю і на штани Кульгавця.
Це не робило на нас жодного враження, хоч подія була небуденна.
На квартирі ми викручували штани, блюзки і чистилися від болота. А ті троє сіли зараз же грати в карти!
13 листопаду 1944.
Я посварився з Анічкою. Коли ми розходилися, вона казала:
— Як не будеш мати нічого кращого до роботи, прийди завтра до нас.
Я відповів люто:
— Дуже радо прийду, як не буду мати нічого кращого до роботи!
Ночами літають літаки. Кажуть, що скидають партизанів. Є зле, забракло тютюну. До якоїсь бойової групи забрали від нас доктора Балея. Вночі було поготівля. Спати можна, не роздягаючись. Граємо в карти. Хтось хотів співати, але замовк. Не йде.
Юсько спитав мене, як знайти якусь дівчину. Його мучать сентименти. Він хворий на ґрипу. Я порадив йому дати оголошення до нашої газети. Він погодився. Стефко Стефанович подиктував, а я написав таке оголошення:
"Стрілець, тепер хворий на ґрипу, шукає знайомства дівчини з ясними або темними очима. Дівчат, які ніколи не звертають уваги на такі оголошення, прошу відвідати в цілі нешкідливої проби стрільця Юська, село Бєла".
Біда завжди ходить разом. Юсько дістав листа від своєї Ксантипи. Пише:
"Тисячу років нашої національної історії треба було, щоб ти народився, а ти сидиш там на селі й мовчиш. Час уже, щоб і ти зробив щось доброго для поколінь! Тут, між утікачами, в цій матерії є великий рух, а ти що?"
Юсько від нервів не міг спати. Каже, що вона навмисне вибрала такий науковий стиль, щоб вплинути на його змисли. Ми умовилися, що я відпишу, і я відписав:
"Юсько тепер воює завзято з ворогом. Я уповноважений вам відповісти на листа. Що він може зробити, коли він тут, а ви, пані, в Братіславі? У Франції жінки стають на голови, щоб мати дітей. Може б ви спробували того засобу?
Якщо не одержите цього листа, зробіть на пошті авантуру так, як ви це вмієте, і напишіть мені про це".
Вночі знову хтось стріляв. Чому люди тепер не сплять по ночах?
Нема що курити. Кульгавець накраяв сухого жовтого листя. Сіли під хату й куримо. Інші заздрять цій благодаті. З протекції даємо покурити. Пополудні я з Кульгавцем і Хотинецьким накраяли більше і поробили цигарки. Кульгавець продав сотку після попередньої проби. Купець, таки з нашої сотні такий же селепко, як і ми, кривився, але курив. Тоді Хотинецький позичив ровер і поїхав до міста. Увечері ми курили вже справжні словацькі цигарки.