Выбрать главу

У кіні вона цілий час шепотіла:

— Залиши! Перестань! Залиши!

Я мав цього вже досить і зашепотів теж:

— Або ти перестанеш говорити, або я справді перестану...

Вона перестала говорити!

Вернувся по півночі. Ніч має свої права. Був щасливий. Пам'ятаю, що думав собі, поки заснув: не треба вірити зразу сльозам з-під усіх жіночих повік. Крокодил теж плаче. І заснув. Тепер бачу, що я справді закоханий. Спочатку думав: як не маєш того, що любиш, то любиш те, що маєш. Я тепер бачу, що маю те, що люблю.

23 грудня 1944.

— Гей, ти — крикнув хтось за мною. Я оглянувся.

— Ти мене не знаєш? Що?

Якийсь новоспечений підстаршина.

— Ні, — кажу з добродушним усміхом, — бо ви, може, теж із Личакова?

Мусів десять разів проходити попри нього і поздоровляти його срібні нашивки.

Збоку приглядався цій дрібній події поручник Козак:

— Бачиш, селепку, — сказав опісля до мене, — чому не вчишся військовим приписам?

Я відповів скромно:

— Що зробити, пане поручнику! Перед людиною, яка не вміє плавати, завжди є відкрите дно.

Він заклав руки за спину і зміряв мене очима:

— Селеп'ячому роду нема переводу! – сказав.

Пополудні я почистив мішок бараболі й чверть мішка моркви. При цій нагоді довідався, що цей підстаршина — це Любко Беднаж.

24 грудня 1944.

Знову кажуть, що щось буде.

Нині прийшов наказ Дивізії:

"В Жіліні відбудеться святочне відкриття військового кладовища. Співає хор Гумініловича, службовий священик. хорунжий о. Любомир Сивенький. Небіжчика доставить третя сотня тридцятого полку".

26 грудня 1944.

Большевики прорвалися на Словаччину! Тато Вільднер відходить проти них зі своєю групою. Я зголосився до нього. Прийняв мене! Завтра їдемо!

28 грудня 1944.

Вимаршеровуємо до знайомої вже Банської Бистриці. Йдемо, весело сміємося. Люди оглядають нас і теж посміхаються. Большевики від міста за кілька кілометрів. На горбі видно їхні панцері. Словаки не журяться. Проходять вулицями, жінки вивезли на тепле сонце своїх дітей у візочках. Ми співаємо. Смішна війна. Ми в білих одягах і шоломах, помальованих на-біло. Це гарно й весело виглядає.

Годину пізніше. Алярм, збірка. Йдемо проти большевиків. Виходимо з міста. Марш убезпечений, все в поготівлі. Панцері чорніють, не рухаються. Кажуть, що вгналися далеко і їм не стало пального.

З лісу дістаємо вогонь. Скоро окопуємося. Під вечір большевики наступають. На нашу чоту наступає три сотні. Чуємо, як кричать:

— Урра! За Сталіна!

Січемо з кулеметів. Лави падають, хитаються, завертають. У нас ранені.

31 грудня 1944.

Цілий час відбиваємо маси большевиків. Аж дивно! Тут тільки наша сотня, а проти нас може з два полки москалів. Ідуть і йдуть без перерви. Все нові. В передпіллі гори большевицьких трупів. Тепер наступають уже якісь з'єднання в цивільних одягах. Позаду них комісари з машиновими пістолями.

Наша артилерія стріляє по їхніх становищах.

Вночі нашу сотню змінюють. Ми вертаємося до міста...

1945

3 січня 1945.

Ми в Жіліні. Знову змаліла наша група. Ті, що не вернулися, лежать на полях Банської Бистриці. Великий час вимагає твердих людей. Свята їхня пам'ять!

7 січня 1945.

Учора був Свят-Вечір. Багато світла, чисто застелені столи. Вояцтво, вичищене, поважно засіло за святочну трапезу. Для тих, що не вернулися, стояли порожні тарілки і малі різдвяні свічечки.

Усі голосно моляться. Отче наш...

........

В час Святої Вечері відходимо на стійку. Наші місця займуть ті, що тепер виглядають ворога.

Ідемо дорогою, по-за село.

— Христос раждається! — вітаємо вояків і займаємо їхні становища.

Стою й дивлюся в засніжений простір. Одягаю рукавиці. Мерзне рука від холодного замка рушниці.

— Христос раждається! — кричу нагло, і голос луною відбивається в просторі. Хочу, щоб полинув через верхи Татр, ген туди, де є наші думки і наші серця!

10 січня 1945.

Знову нічого не діється. Кухарі кажуть, що чують в костях зміну.

Увечері розповідаємо собі різні історії. Про знайомих і незнайомих. Про теперішні і давні часи. Наш вістун, що колись був сотником УНР, говорив про речі, що ми їх не знали, бо декого ще тоді на світі не було. Він сказав:

— "Кошиць, — це була добра пропаґанда для нас. Але одна справжня дивізія зробила б на теперішніх політиків куди краще враження".