Коли ми засинали, він сказав:
— Не забувайте про те все, що я казав. Знайомство зі мною буде колись дуже цінне. Але тепер забудьте, хто я, бо це для мене небезпечно.
— Я ніколи не забуваю людей, — сказав я скромно, — але в вашому випадку хочу зробити виїмок.
І я повторив мою тактику:
— А ви, з таким великим стратегічним знанням, могли б зробити велику прислугу нам усім. Я завтра, як прокинуся, скажу, щоб вас, як цінну одиницю, включили до Дивізії.
Ранком його вже не було. Моя метода дуже добра для політиканів і інших комах.
До таких-то казав Куліш: Їсьте й п'єте, п'єте й любите Вкраїну. А Богдан Литвинович додав: "Ман кан зінґен, ман кан танцен, абер ніхт міт ден засранцен".
14 березня 1945.
Наші окружили 4.000 комуністичних партизанів.
20 березня 1945.
Чути нашу артилерію, як товче по комуністах Тіта. Забрали багато сербів і москалів у полон. Аж шкода, що я тут сиджу безчинно.
30 березня 1945.
Не мав часу писати. Мене перенесли до сотні Козака. Стоїмо на фронті. Тиждень тому здобули залізничну станцію. Бої сюди й туди. Сьогодні нас сильно обстрілюють. Большевики вдерлися поміж нашу сотню й сотню Чучкевича.
3 квітня 1945.
Розповідають, що маємо віддати половину зброї якійсь німецькій дивізії парашутистів. Ясно, що ніхто не віддасть. Але ця вістка поширилася дуже скоро. Всі посумніли. Для певности роззброюємо мадярські війська, які втікають на захід. Вони віддають зброю дуже радо. Так то змінилися часи за цих шість років, від Карпатської України. Тоді б нам таку Дивізію!
Ідемо вперед. Зайняли сьогодні село Штраден. Біля села недалеко той замок, що його намагаються здобути большевики.
5 квітня 1945.
Ми дуже близько від большевицьких ліній. Наступаємо кілька разів і завертаємо назад. Сильно засіли в ровах.
Вночі добре слухаємо, чи не підходять. Раз чути було, як ішли. Чалапали, сопіли, шепотіли. Я сипнув з кулемету. Почався рух, ракети, стрілянина. Втікли.
Стою на стійці. Слухаю. Тиша. Така тиша дуже діє на нерви. Тримаю готовий шмайсер6 і витріщую очі, аж болять. Нічого не видно. Слухаю — нічого не чути. Уже коли б наступали, було б краще.
6 квітня 1945.
Виявилося, що ми залягли під самою горою. На горі цей замок. Називається Ґляйхенберґ.
Кавалерійська дивізія, що тепер спішена, втікає. А це була, чи й є — еліта німецького війська!
8 квітня 1945.
Ми на кількадесят метрів від большевиків. Сотник Козак заповів мовчанку й тишу. Але зі мною сталася біда. Вночі захотілося мені вчинити щось цілком людське. Я старався це зробити тихо. Не вдалося. Большевики почули мій тон і почали стріляти. Якось скінчилося без втрат.
Творимо штурмові відділи, робимо випади й розвідчі акції. Я йду на нічну виправу.
9 квітня 1945.
Вночі наша група звела рукопашний бій з большевиками. Ми наскочили на них несподівано. Я повалив трьох з мого шмайсера. Напад удався. Ми засіли на їхній позиції. До полону не взяли нікого. Ранком завернули до себе.
10 квітня 1945.
Один рій пішов на поміч замкові. Видряпались на гору, але виявилося, що залога не потребує помочі. Командир залоги, хорунжий Гаврилів, закричав:
— Вертайтеся, ми тримаємось добре.
А звітодавець Олег Лисяк виглянув крізь вікно замку і стукнув себе пальцем по лобі.
12 квітня 1945.
Я пішов на дальшу розвідку. По шосе йшли втікачі. Розповідали про московську дич та про енкаведівські методи червоних комісарів. Це те саме, що писав Шевченко в "Посланії":
"... бо невчене око загляне вам в саму душу глибоко, глибоко!..." — про розлючену, дику людину.
Мадяри, що втікали, мовчали й плакали. Ніхто їх не розпитував. Москалі, що вкрали для себе відоме "екс орієнте люкс", — замінили його на "екс орієнте люес"...
14 квітня 1945.
Це був гарний ранок. Большевики зайняли замковий фільварок. Ідемо до наступу. Під вогнем дісталися до дороги. А в рові, за дорогою, москалі. Ми вступили в рукопашний бій. Я сік шмайссром перед собою. Інші закидали большевиків ручними ґранатами. Ворог боровся так само. На Козака впали дві ручні ґранати, які він зручно відкинув до большевиків. Третю відкинув стрілець Стасенко.
Рукопашний бій тривав. З цих хвилин не пам'ятаю багато. Бачив тільки, як Стасенко зловив рукою цівку большевицького кулемета, але впав, прошитий кулями. Вкінці ми здобули московські становища. Я важко дихав, дивився на трупи большевиків і на ранених, що кричали. Шмайсер я тримав на поготівлі, бо, бувало, що й ранений стріляв по нас. Фільварок ми здобули і таким чином розірвали ворожий перстень довкола замку.