Дивлюся вперед. Оглядаюся назад. Іде довгий вуж вояків. Сотні за сотнями, курені за куренями. З нами наші командири.
Десять тисяч, як один! Перша-друга Українська Дивізія УНА. Ідуть старі, сиві люди, ідуть молоді юнаки, одна велика родина.
Колись це були інженери, журналісти, шевці, селяни, лікарі, нероби. Тепер це десятники, булавні, селепки, хорунжі, сотники.
Може колись засядемо при столах, цей і той і ось той. Одна велика родина: Броди, Банська Бистриця, Ґляйхенберґ, Фельдбах. Не скаже один одному: ти мені не тикай, досить натикалися! А згадають разом, приміром, майбутній мільйонер з дідом, ті часи, в яких дуже мало надій на рятунок, а багато місця на відвагу, гумор і віру! І хоч би поручника Хому, який так викладав селепкам:
— Куля летить, летить і падає на землю. Чому падає?
— ?
— Бо це є притягання землі. Зрозуміли?
— Ні. А коли стріляє морська артилерія і куля падає в море? Це чому?
— Сідай, не став дурних запитань. Ми цим не цікавимось. Це справа моряків.
Або сотника Микулина, до якого звернувся вояк-німець з проханням звільнити його зі Служби Божої.
— Чому?
— Бо я не вірю в Бога!
— Не віриш?
— Ні.
— А в третю заповідь Божу віриш?
— Теж не вірю!
— Маєр! Ти впав мені з неба. В такому разі зголосися в третьому бараку, там заткався кльозет!
Таке мені думалось, як ми маршували на захід.
Шкода, що нема Юська. Він тепер, коли згинув, може із задоволенням глядіти на своє земне життя, повне радости й успіху. Це він. А я? Маршую тепер у великій колоні, і ми всі дивимося, наче б щось згубили.
12 травня 1945.
Стали. До нас підбігла яка сотка англійців.
— Вач, вач, — почали кричати й здирати нам годинники з рук.
Я закам'янів. Як це? Англійці теж?
Генерал Крат відізвався:
— Спокійно, хлопці. Всі нації цікавляться годинниками. Ми теж. Тільки ті годинники, які забирали досі українці, йдуть покищо на чужий рахунок.
Попри нас сунуться англійські панцері. На схід. Ми йдемо на захід.
— Буде війна! — каже полковник Долинський і всміхається.
— Коли? — питаю його.
Мовчить. Пророки завжди мовчать, коли їх питають про дату. Але лавами пішло радісне: буде війна.
Нагло почув голос. Серце защеміло, затовклося. Боюсь туди глянути.
— Селепку, Лавочко, друже!
Таки глянув. Біля дороги, над ровом, стоїть Юсько. Худий, високий, без шапки, без пояса.
— Юську!
— Селепку!
Сам не знаю, що діялось зі мною. Пробився крізь ряди, крізь англійців. Ми обнімались, цілувалися.
— Шафа грає, селепку?
— Грає, Юську!
Рушили. Всі в одній громаді.
— Співати! — гукнув сотенний.
... Три, чотири!
— "Розпрягайте, хло-опці, коні!.."
________________________
Сторінка з оригіналу «Щоденника» Селепка Лавочки.
ПІСЛЯСЛОВО
(Наукова студія про слово "селепко")
Про нього взагалі ніхто нічого не знає. Навіть наші мовознавці з ВУАН і НТШ не поцікавилися досі, що воно значить і як воно прийшло в скарбницю нашої мови. Лінґвістичне походження слова "селепко" є дуже темне, родоводу воно ніякого не має, невідомо теж, хто його створив і хто коли вжив його перший раз, та при якій нагоді.
Мої глибокі студії над цим питанням довели тільки до того висновку, що слово "селепко" поширилося незабаром після бою під Бродами. Здається, що нема ні одного автентичного селепка, який існував би в часах перед створенням Української Дивізії "Галичина", хіба, що тут і там вживали слово "селепко" львівські батяри, визначаючи ним людину, так би мовити, селепкувату.
Товарисько-реґіональний характер цього слова, обмежений, як я уже сказав, до Української Дивізії, скоро втратив своє вузьке ужиткове значення. Ще пам'ятного 1944 року, вояки і старшини Українського Визвольного Війська, які стояли у зв'язку з Дивізією і то без огляду на те, чи службово, чи товарисько, почали його постійно вживати, так, що всіх дивізійників, без огляду на старшинський ступінь, і без розбору, звали селепками. Таке явище скорого і добровільного поширення слова "селепко" серед наших наддніпрянських братів є запорукою, що в змінених політичних умовах нашої батьківщини селепки наберуть всеукраїнського значення і будуть відогравати домінуючу ролю у вільних демократичних виборах.
Дальшою неясною проблемою є питання, до кого відноситься це слово, тобто кого і коли можна назвати селепком і взагалі, що воно значить.