В Дивізії старшини звали селепками офіційно і неофіційно усіх простих вояків. На цьому проблема вирішилась би цілком, коли б не дивне явище, що і стрільці звали деяких старшин селепками або й оберселепками, як також і те, що і старшини почали себе так називати. Далі це слово почало відноситися до всіх цивілів, що приїжджали до Дивізії нібито для того, щоб "зв'язати народ з рідним військом", а в дійсності приїжджали тому, щоб використовуючи позафронтовий побут Дивізії на Словаччині, "нав'язати" собі повні валізи словацьких харчів.
Так само і різнородні звання не були вільні від селепкуватости. Селепком ставав стрілець, що в цивільному житті був доцентом математики, ставав ним і полковник, що в проміжку обох воєн продавав перець у кооперативі, або полковий духівник, чи лікар. Словом, селепки рекрутувалися зі всіх суспільних кляс, маєткових станів, і були різнородних будов тіла, краски волосся і фізичної сили.
Наукову розвідку, якій я присвятив усі свої вільні від праці години, утруднює ще й та обставина, що існувала друга відміна селепка — селепій, і третя — селеп.
Як бачимо, наукова аналіза нього слова важка і безуспішна, бо не дає ніякого висліду.
Можна ще перейти до методи емпіричної, приглядаючись до поодиноких характеристичних випадків, коли вживається це слово. Отже, наприклад, селепком є людина, що відповідає так, як подаємо нижче:
— Чи ви п'єте так, як я вам казав, алькалічну воду годину перед їжею?
— Я старався, пане докторе, але направду, довше, як чверть години, я таки цієї води пити не можу.
Або:
— Що маєте в цій пляшці? — питає десятник селепка.
— Це вишнівка, голошу слухняно.
— Вишнівка? Ціла пляшка?
— Так, голошу слухняно, половина для мене, і друга половина для мого друга Юська.
— Гаразд, відпусти мені Юськову частину.
— Не можу, пане десятник, бо Юськова частина є на споді.
Ще інший випадок:
Селепко лікує ногу. За третьою візитою у лікаря, каже доктор:
— Ваша нога ще пухла, але я собі з цього нічого не роблю!
Селепко жалісно відповів:
— Як би вам, пане докторе, так спухла нога, я також би собі нічого з того не робив!
Поза тим селепко може попсувати вам смак на добру їжу й найкращу дівчину, може довести до роздратовання і гніву. Але селепко є теж сердечний і добрий друг, він віддасть вам усе своє, коли ви є в біді, він знає, що таке спільна доля, він цінить товариськість понад усе.
Як бачимо з написаного, власне, ні Ви, Шановні Читачі, ні я не знаємо досі, хто такий селепко. І чим більше думаємо над цим словом, тим більше затемнюється нам картина і дефініція селепка, зате тим більш він нам чомусь подобається. Тому найкраще не думати, бо тільки нічого не думаючи прекрасно зрозуміємо, що значить "коханий селепко", або взагалі селепко без ніякого додатку.
Виходить з цього отже, що кожен з нас знає і не знає, що це за слово. А найгірше, що, врешті, ніхто не знає, чи він сам припадково не є селепком, селепієм, або, що гірше, селепом!
С. Л.
1953 р.
ВІД ВИДАВНИЦТВА
Випускаючи друком першу книжку з серії намічених Видавництвом книжок, а саме "Щоденник національного героя Селепка Лавочки", сподіваємось, що наш почин знайде підтримку в широких колах наших друзів. Починаємо видавати книжки для читачів, які спрагнені тематики легкого жанру, а такого обмаль на нашому книжковому ринку.
Намічені нами видання не мають ніяких претенсій на т. зв. "велику літературу", але їх вартість хай оцінить читач. Відомо ж бо, що літературні цінності постають раз на десятки років, а це не зобов'язує читача, щоб він нічого не читав, і ждав, поки появиться твір з "великої літератури". Зрештою, перечитавши перший випуск наміченої нами "Бібліотеки "Мітли", просимо читачів, щоб подали нам свої зауваги й побажання відносно цієї книжки. Це дасть нам змогу покращити наші чергові випуски.
Ніде правди діти, українські гумористи по цей бік залізної заслони вносять великий вклад у загальноукраїнську справу боротьби проти червоних окупантів України, але цей вклад не скоординований, розгублений. Цілий ряд творів українських гумористів, так з підпілля, як і з еміґрації, розгублений друком по різних пресових органах, і вони, не маючи змоги зарепрезентувати себе в іншій формі, ніж газетний фейлетон, пропадають. Нам відомо, що напр. непересічний український фейлетоніст Галактіон Чіпка, опинившись нa еміґрації, не має ні одного свого фейлетону, хоч їх писав у "Ділі" на протязі майже двох десятиліть! З хвилиною захоплення большевиками Львова, перестало "Діло" виходити, і творчість Чіпки пропала за грубими мурами МВД-івських музеїв.