Куди простіше було просто мовчки погодитися і, можливо, додати якусь загальноприйняту фразу. Та замість цього він промовив наче з папського престолу:
«Четверо воріт ведуть в один палац; підлога палацу з чистого срібла і золота; там лазурит і яшма; та усі вишукані аромати; жасмин, троянда та символи смерті. Нехай заходить по черзі або відразу в усі четверо воріт; нехай ступає на підлогу палацу».
Я був украй розлючений. Для чого завжди поводитися, як нахаба чи клоун? Та мені нічого не залишалося, окрім як прийняти ситуацію і чемно увійти.
Він офіційно потис мені руку, хоча й сильніше, ніж це прийнято в Англії між добре вихованими незнайомцями. І при цьому він дивився мені просто в очі. Його жахливий непроникний погляд буквально пропалив наскрізну діру в моїй голові. Втім, слова зовсім не відповідали його діям.
— Як там казав поет? — зарозуміло сказав він. — Веселого роду — любить кокс, як воду, — чи щось таке, сер Пітер?
Як у біса він дізнався, що я вживав?
— Той, хто забагато знає, далеко не зайде, — роздратовано сказав хтось у моїй голові. Але ще хтось відразу непомітно йому відповів:
— Це пояснює стару істину — мучеників світ завжди робить з першовідкривачів.
Мені стало правду кажучи, трохи соромно, але Лам заспокоїв мене. Він указав рукою в бік величезного крісла з перською оббивкою. Дав мені цигарку і припалив її. Потім налив у здоровенний гнутий келих Бенедиктину і поставив його на невеличкий столик біля мене. Ця невимушена гостинність мені однаково не подобалася, як і все решта. Було таке незручне відчуття, ніби я — маріонетка в його руках.
Крім нас, у кімнаті була ще одна особа. На вкритій леопардовими шкурами канапі лежала одна з найдивніших жінок, що я коли-небудь бачив. На ній була біла вечірня сукня з блідо-жовтими трояндами, і такі ж квіти були у її волоссі. Вона була мулаткою з Північної Африки.
— Міс Фатма Галладж, — сказав Лам.
Я підвівся і вклонився. Та дівчина навіть не зауважила цього. Здавалося, що земні справи для неї канули у цілковите забуття. Її шкіра була такого глибокого, насиченого, темно-синього, як нічне небо, кольору, який тільки дуже грубе око може сприймати за чорний. У неї було широке чуттєве обличчя, густі темні брови.
Немає інтелекту більш аристократичного за єгипетський, особливо якщо він належить до рідкісного правдивого роду.
— Не ображайтесь, — сказав Лам м’яким голосом, — ця велична зневага спрямована на усіх нас.
Лу сиділа на ручці канапи; її білі, з відтінком слонової кості, довгі скручені пальці обмацували волосся темношкірої дівчини. Так чи інакше я почувався огидно: я був зніяковілий і збентежений. Уперше в житті я не знав, як поводитися далі.
І тут у моїй голові з’явилася думка: це просто перевтома — і не слід вельми турбуватися через це.
Ніби відповідаючи на мою думку, Лу витягла з кишені маленьку кришталеву пляшечку з позолоченою кришечкою, відкрутила її і витрясла з неї трішки кокаїну на зворотний бік долоні, а потім з викликом подивилася у мій бік.
І відразу студія наповнилася відлунням її співу:
— О Ти! Оголена незайманко любові, захоплена у сіті диких троянд! Я обожнюю Тебе, Івей! Я обожнюю Тебе, І А О!
— Саме так, — радісно погодився цар Лам. — Ви ж мені пробачите, якщо я запитаю, чи добре ви знайомі з впливом, який робить кокаїн на людину.
Лу сердито подивилася на нього. А я вирішив бути з ним відвертим: обережно насипав чималу дозу на зворотний бік долоні і вдихнув усе одразу. Не встиг я завершити подих, як кокаїн уже подіяв. Я відчув себе повелителем над ким завгодно.
— Що ж, насправді, — презирливо сказав я, — сьогодні я вперше спробував його, і він рубає, як має бути.
Лам загадково посміхнувся:
— О, так, як там казав старий поет? Мілтон, здається?
— Що за дурниці! — вигукнула Лу. — У часи Мілтона кокаїн ще не винайшли.
— То це Мілтон винуватий? — різко відповів цар Лам. Невідповідність і безладність його думки якось збивали з пантелику.
Він одвернувся від неї і подивився мені прямо в очі.
— Рубає, як має бути, сер Пітер, — сказав він, — що ж, так воно і є. Я теж, мабуть, прийму дозу, щоб не було ніяких непорозумінь.
Дія не розійшлася зі словами.
Мушу визнати, що цей чоловік почав мене інтригувати. Що за гру він затіяв?
— Я чув, що ви один з наших найкращих пілотів, сер Пітер, — продовжував він.