— Та літаю трохи, час від часу, — визнав я.
— Ну, аероплан — непоганий засіб для подорожей, але якщо ви не фахівець, є велика ймовірність завершити цю подорож досить невдало.
— Дуже вам дякую, — сказав я, вражений його тоном. — Але так сталося, що я вивчав ще й медицину.
— О, тоді все в порядку. Звичайно.
Він погодився з ввічливістю, яка чомусь зачепила мою самооцінку сильніше, ніж якби він відкрито піддав сумніву мою компетенцію.
— У такому разі, — вів далі він, — сподіваюся викликати у вас професійний інтерес у справі, яка, думаю, ви погодитеся, дещо наближена до нерозважливості. Моя маленька подруга приїхала сьогодні, чи скоріше це вже було вчора, заліплена морфієм під зав’язку. Результат її не влаштував, тож вона проковтнула на додаток ще й велику дозу Anhalonium Lewinii, не думаючи про фармацевтичну несумісність одного з другим. Мабуть, для того, щоб якось згаяти час, вона випила цілу пляшку Ґран Марньє Кордон Руж; і тепер, почуваючись трішки нездоровою, з якоїсь причини, яку було б дуже зухвало так просто розгадати, вона приводить у порядок свої справи, час від часу прикладаючись до цього вашого, що «рубає, як має бути».
Він одвернувся від мене й зосереджено подивився на дівчину. Мій погляд скерувався у тому ж напрямку. Я побачив, що її темно-синя шкіра жахливо зблідла, втратила свій здоровий відтінок і скоріше нагадувала сире м’ясо, що почало псуватися.
Я скочив на ноги, інстинктивно відчуваючи, що дівчина на межі повного знесилення. Власник студії нахилився над нею. Він подивився на мене через плече краєм ока.
— Типовий випадок нерозважливості, — зауважив він з гіркою іронією.
Наступні чверть години він боровся за життя дівчини. Цар Лам був дуже кваліфікованим лікарем, незважаючи на те, що формально ніколи не вивчав медицину.
Але я не був у курсі того, що відбувається. Кокаїн співав у моїх жилах. Я ні про що не турбувався. Із якимсь запалом в очах Лу підійшла і кинулася мені на коліна. Вона піднесла келих Бенедиктину до моїх уст, захоплено співаючи:
— О Ти! Келиху шампанського, наповнений світлом, що піниться кров’ю з самого серця зірок! Я обожнюю Тебе, Івей! Я обожнюю Тебе, І А О!
Ми впали у стан повної нестями. Лам перервав нас.
— Не подумайте, що я негостинний, — сказав він. — Їй стало краще, але я мушу відвезти її додому. Почувайтеся як удома, поки мене не буде, або давайте я підкину вас, куди вам би хотілося.
Знову нас перервали. Пролунав дзвінок. Лам скочив до дверей. На сходах стояв високий старший чоловік.
— Чини, як волієш, — нехай таким буде весь закон, — сказав Лам.
— Любов — це закон, люби за своєю волею, — відповів інший. Це було схоже на пароль і відповідь на нього.
— У мене є розмова до тебе, десь на годинку.
— Звичайно, я до твоїх послуг, — відповів господар приміщення.
— Лише одна річ... — і обірвав.
Мій мозок був надзвичайно чистим. Упевненість у собі була безмежною. Я відчув натхнення. Я бачив вихід.
Маленький диявол засміявся у моєму серці: «Яка чудова нагода побути наодинці з Лу!»
— Послухайте, пане Лам, — дуже швидко промовив я, — я вмію керувати автомобілем, яким завгодно. Дозвольте відвезти міс Галладж додому.
Арабська дівчина позаду мене вже стояла на ногах.
— Так, так, — сказала вона млявим, та все ж збудженим голосом. — Це було б чудово. Страшенно дякую.
Це були перші слова, які вона промовила цього вечора.
— Так, так, — вступила Лу. — Я хочу проїхатися у світлі місяця.
Наша невеличка компанія тиснулася у дверному проході. З одного боку темно-червоні потоки електричного світла, з іншого — бездоганна розкіш нашої супутниці.
— О Ти! Ніжний проліску місячного сяйва, загублений у садах зірок! Я обожнюю Тебе, Івей! Я обожнюю Тебе, І А О!
Далі події розвивалися з яскравою швидкістю, як уві сні. Ми були в гаражі — виїхали — їдемо вулицями — у готелі єгипетської дівчини — а потім...
Розділ 3. Фаетон
Лу горнулася до мене, поки я тримався за кермо. Говорити не хотілося. Тремкий потік нашої пристрасті забрав нас із головою. Я забув, що ми в машині і що це машина Лама. Ми їхали як диявол у Нікуди. Тут мені в голову прийшла божевільна думка. Її підкинула моя «підсвідомість», невіддільне «я» мого єства. Далі знайомий об’єкт на дорозі нагадав мені, що я їду зовсім не в бік студії. Якась внутрішня сила, про яку я і не здогадувався, примусила мене подивитися у напрямку Кента. Я розтлумачував собі себе і вже знав, що буду робити. Ми прямували до Барлі Ґрандж, а потім, ех — божевільна повітряна прогулянка до Парижа під місячним сяйвом!