Я запам’ятав лиш одне чи два речення з «Кредо».
Вони звучать десь так:
— І вірую у єдину Гностичну і Католицьку Церкву Світла, Життя, Любові і Свободи, Слово Закону якої — Телема.
— І вірую у спільність Святих.
— І оскільки щодня м’ясо та питво перетворюються в нас на духовну субстанцію, я вірую у Диво Меси.
— І я визнаю єдине Хрещення Мудрості, яким ми здійснюємо Диво Втілення.
— І я визнаю, що моє життя — єдине, окреме і вічне, що було, є і буде грядущим.
Я завжди собі казав, що не маю й іскринки релігійного почуття, все ж Безіл якось сказав мені, що слова «страх Господній — початок мудрості» слід перекладати «дивування силами природи — початок мудрості».
Він стверджує, що кожна, зацікавлена наукою людина обов’язково є релігійною, а ті, хто заперечують і зневажають науку, і є справжніми богохульниками.
Однак мене завжди відштовхувала ідея будь-якої церемонії чи ритуалу. Знову ж таки, Безілові ідеї фантастично відрізняються від інших. Він каже: а як же формальності та церемонії, що використовують на електростанції?
Я аж підскочив, коли він це сказав. Це так суперечило усім моїм уявленням.
— Більшість ритуалу, — погодився він, — це порожнє споглядання, але якщо у чоловіка присутня так звана духовна сила, її необхідно генерувати, зберігати, контролювати і застосовувати, використовуючи для цього необхідні засоби, якраз це і формує справжній ритуал.
Насправді ця дивна церемонія у його вежі Титана безумовно справила на мене певний вплив, яким би незрозумілим він мені не був з одного боку і як би не відлякував мої інстинкти протестанта — з другого.
Мене не могла не вразити перша з молитов.
«Господь видимий і відчутний, для кого ця земля є лише замерзлою іскрою, що крутиться навколо тебе річним і денним рухом, джерело світла, джерело життя, джерело свободи, нехай твоє вічне сяйво надихає нас на постійну працю і радість; так щоб ми, що незмінно розділяємо твої щедрі дари, могли у своїх межах давати світло і життя, харч і втіху, тим, що обертаються навколо нас, не втрачаючи ні субстанції, ні променистості навіки віків».
Ці слова були сповнені найглибшого релігійного почуття і вібрували з таємничим торжеством, і навіть найзатятіші матеріалісти не змогли б заперечити жодній з наведених думок.
Знов-таки, після звернення до сил народження і відтворення усі здійнялися на ноги й звернулися до Смерті з величною простотою, нічого не приховуючи, ні від чого не ухиляючись, а зустрічаючи цей грандіозний факт з незворушною гідністю. Цей жест — вставати до Смерті — справляв глибоке і шляхетне враження.
«Межа усього живого, ти, чиє ім’я незбагненне, будь милостивою до нас, коли прийде час твій».
Служба завершилася гімном, що, наче грім, прокотився поміж горбами і відлунням відбився від стіни великої скелі Телепила.
Цікавою деталлю життя в абатстві було те, що одне дійство непомітно перетікало у наступне. Не було жодних різких змін. Життя тут можна порівняти з принципом турбіни, на відміну від камери внутрішнього згоряння. Кожне дійство було однаковою мірою таїнством. Уривчастість і раптовість звичайного життя було усунуто. Між різними інтересами постійно підтримувалося правильне співвідношення. Саме це, разом з усім іншим, допомогло мені позбутися одержимості від наркотиків. Звільнитися мені довший час не давала моя негативна реакція на атмосферу абатства загалом і мої приховані ревнощі до Безіла зокрема. Лу, якій не заважали ні одне ні друге, зістрибнула зі своєї звички так само непомітно, якщо можна вжити таке слово, як і приохотилася до неї.
Втім, апогеєм втіхи мого серця була остаточність розв’язання усіх моїх проблем. Можливість рецедиву відсутня, оскільки причину мого падіння було усунуто назавжди. Тепер я чудово розумів, як Безіл може вжити собі дозу героїну або кокаїну, побалувати себе гашишем, ефіром або опіумом так само легко і з користю, як звичайна людина може замовити собі філіжанку міцної чорної кави, коли їй захотілося попрацювати пізно вночі. Йому вдалося повністю опанувати себе тому, що він перестав протиставляти себе потокові духовної сили волі, провідником якої був він сам. Він не мав ні страху, ні зачарованості перед будь-якими з цих наркотиків. Він знав, що ці дві якості були аспектами однієї реакції — реакції почуттів на незнання. Він використовував кокаїн, як майстер фехтування використовує рапіру, як фахівець, без небезпеки поранитися.