Кожен крок еволюції супроводжують колосальні катастрофи, принаймні так виглядає, якщо розглядати ці кроки як окрему, вирвану з контексту, подію, якщо можна так висловитися.
Якою страшною була ціна, що людина заплатила за підкорення повітря! Наскільки більшим має бути відшкодовування сили інерції підкорення духа! Бо ж ми варті більшого за багатьох горобців.
Якими сліпими ми були! Якої безодні болю ми могли б уникнути, якби могли сказати, що перебороли етичні проблеми, що постали з винайденням органічної хімії.
Цю брехню ми повернули поетові назад.
Тепер, згадуючи нашу безрозсудливість, ми більше не відчували докорів сумління. Дивлячись на ці минулорічні події з перспективи, ми побачили, що нас вели крізь це бридезне жахіття. Ми йшли за дияволом крізь танець смерті, але не може бути й сумніву, що силу зла було дозволено для певної мети. Ми отримали невимовне запевнення в існуванні духовної енергії, що здійснює свою дивовижну волю шляхами, надто дивними для людського серця, поки не настав слушний для цього час.
Пережита пошесть виробила у нас імунітет проти її отрути. Диявол переміг сам себе. Ми перейшли на вищий щабель еволюції. І оце розуміння минулого наповнило нас абсолютною вірою у майбутнє.
Хаос розсипаних цивілізацій, чиї пам’ятники були на скелі перед нами, залишив саму скелю неушкодженою. Досвід зробив нас сильнішими. Ми досягли ще однієї вершини цього шпичастого хребта, що здіймається від перших камінців самосвідомості до вершини настільки високої, що ми й мріяти про неї не наважувалися, так недосяжно далеко вона височіла над нами. Нашою справою було дертися вгору, з каменя на камінь, уважно і відважно, день за днем, життя за життям. Не нам розмірковувати над метою нашого Походу. Нам достатньо просто йти. Ми знали свій шлях, знайшли свою волю. А засоби? Хіба у нас не було любові?
— Любов — це закон, люби за волею.
Ці слова не були ні на наших устах, ні в наших серцях. Вони ховалися у кожній ідеї і у кожному враженні. Ми піднялися сходами з подвір’я й увійшли крізь відчинені скляні двері до склепінчастої зали з її фантастичними фресками, що призначалася для відвідувачів та гостей абатства Телеми; і ми тихенько засміялися, думаючи про те, що вже ніколи не будемо тут чужими.
