Ніхто не натягував полотен і не малював пейзажів. Бо в цьому не було нічого прикольного. Але Пітер сів на оту ковдру під сонцем. Він розстебнув куртку і задрав край свого мішкуватого светра. А під ним, притиснуте до шкіри грудей та живота, виявилося чисте полотно, прикріплене до підрамника.
Замість того, щоб вдягнути сонцезахисні окуляри, ти обвів очі вугільним олівцем та провів чорну лінію на носі. І вийшов великий хрест посеред твого обличчя.
Якщо ти читаєш це, то знай, що ти бозна-скільки пробув у комі. І цей щоденник аж ніяк не розрахований на те, щоб наводити на тебе нудьгу.
Коли Місті спитала, чому він приніс полотно отак, під одягом, засунувши рамку під светр, Пітер відповів:
— Щоб пересвідчитися, що воно гарно сидітиме.
Отак ти і сказав.
Якщо ти пригадаєш, то дізнаєшся про те, як ти жував стебло трави. Яким воно було на смак. Ти жував його своїми великими та квадратними щелепними м’язами спочатку з одного боку, потім з другого, все жував та жував. Однією рукою ти шарив між бур’янинами, вишукуючи шматочки гравію або грудочки землі.
А всі подруги Місті плели свої ідіотські плетива з трави. Щоб потім зробити з них усілякі пристрої, які будуть достатньо реалістичними, щоб виглядати кумедно і прикольно. І зробити їх так, щоб не слід було пояснювати, що то таке. Бо якщо пристрій не матиме вигляд справжнісінької доісторичної хайтек-системи, то не буде смішно. Іронія не спрацює.
Пітер дав їй чисте полотно і сказав:
— Намалюй що-небудь.
А Місті відказала:
— Тепер. ніхто не малює фарбами. Уже не малює.
А якщо хтось, наскільки їй відомо, і малював, то хіба що своєю кров’ю або спермою. І малював на живих собаках із тваринного притулку або на желатинових десертах тієї чи іншої форми, але на полотні — ніколи.
Та Пітер сказав:
— Б’юсь об заклад, ти й досі малюєш на полотні.
— А чому ти так думаєш? — спитала Місті. — Тому що я відстала від життя? Тому що я не вмію інакше?
А Пітер і каже:
— Просто бери, нехай йому грець, і малюй.
Вважалося, що вони вищі за репрезентативне мистецтво. Вищі за звичайні приємні для ока малюночки. Вони мали опанувати візуальний сарказм. Місті сказала, що вони платять надто багато за те, щоб їх не навчали техніки дієвої іронії. Сказала, що красива картинка не дасть світу нічого нового.
А Пітер і каже:
— Ми ще не досить дорослі, щоб пиво купувати, а ти кажеш, що ми маємо чогось навчити світ.
Лежачи на спині у трав’яному гнізді і підмостивши руку під голову, Пітер мовив:
— Усі зусилля світу будуть марними, якщо ти не маєш натхнення.
Якщо ти, йолопе пришелепуватий, так нічого й не помітив, то скажу, що Місті справді хотіла тобі сподобатися. До речі, і сукню, і сандалі, і обвислий солом’яний бриль — усе це вона вдягла саме для тебе. Якби ти хоч трохи доторкнувся до її волосся, то воно б аж захрустіло від лаку.
Вона вилила на себе стільки парфумів, що стала приваблювати до себе бджіл.
А Пітер установив чисте полотно на її мольберт. І сказав:
— Мавра Кінкейд ніколи не ходила до задрипаного мистецького коледжу.
Виплюнувши зелений жмутик пережованої трави, він висмикнув іще одне стебло і встромив його в рота. Ворушачи позеленілим язиком, він сказав:
— Закладаюсь, що якби ти малювала те, що в тебе в серці, то твої картини вже висіли б у музеї.
У серці в неї — всіляка дурнувата фігня, відказала Місті.
Пітер мовчки зиркнув на неї і каже:
— А навіщо ж тоді малювати те, що тобі не подобається?
Те, що тобі подобається, відповіла йому Місті, ніколи не продасться. Люди таке не купуватимуть.
Та Пітер їй каже:
— А що, як тебе чекатиме приємна несподіванка?
То була його теорія самовираження. Парадокс професійного художника. Як ми все життя намагаємося самовиразитися, а виходить, що нам нема чого сказати. Ми хочемо, щоб творчість була причинно-наслідковою системою. Щоб вона давала відчутний результат. Ринковий продукт. Ми хочемо поставити знак рівності між самовідданою працею і дисципліною та визнанням і винагородою. Ми встрибуємо на бігову доріжку під назвою «мистецький коледж», вибираємо магістерську програму в образотворчому мистецтві — і вчимося, вчимося, вчимося. Але нам, з усіма нашими прекрасними навичками, немає чого відображати. Як послухати Пітера, то ніщо не обламує нас сильніше, ніж коли ледачий обдовбаний наркоман або слинявий педофіл створює шедевр. Начебто абсолютно випадково.