Це — Франциско Ґойя, отруєний свинцем, що містився в його яскравих картинах. Фарби він накладав пальцями, виколупуючи їх з барилець, аж поки не захворів на свинцеву енцефалопатію, що призвела до глухоти, депресії та божевілля. На розкритій сторінці — зображення бога Сатурна, який пожирає власних дітей; — похмуре темне тло довкола булькатого велетня, що підкусює руки від безголового тіла. На білому окрайку сторінки хтось написав: «Якщо ти знайшов оце, то все одно ще зможеш урятуватися».
І підпис: «Констанція Бертон».
У наступній книзі французький художник Ватто зображає себе блідим худорлявим гітаристом, що помирає від туберкульозу, — як і було з ним у реальному житті. На голубих небесах зображеної сцени хтось написав: «Не малюй їм своїх картин», І підпис: «Констанція Бертон».
Щоб перевірити себе, твоя дружина йде через кімнату під пильним поглядом старої бібліотекарки, що дивиться крізь маленькі круглі окуляри в чорній дротяній оправі. У руках місті несе книжки про Ватто, Ґойю, камеру-обскуру, і всі вони розкриті і вкладені одна в одну. Теббі підводить на неї погляд з-за столу, заваленого купою дитячих книжок. Опинившись у літературному відділі, Місті заплющує очі і проводить пальцями по корінцях старих книг. Вона зупиняється і навмання витягує одну з них.
Це книга про Джонатана Свіфта, про те, як у нього розвинувся синдром Меньє і його життя стало нестерпним через паморочення та глухоту Розлючений та згорьований, він написав злу сатиру «Мандри Ґулівера» та «Скромну пропозицію», де пропонував британцям для виживання поїдати ірландських дітей, кількість яких невпинно зростала. То була його найкраща робота.
Книга спонтанно розкрилася на сторінці, де хтось написав: «Вони змусять тебе убити всіх Божих дітей, щоб урятувати своїх».
І підпис: «Мавра Кінкейд».
Твоя дружина вкладає цю нову книгу в попередню і знову заплющує очі. Тримаючи під рукою стос книжок, вона простягає другу руку, щоб намацати нову книгу. Місті пробігає пальцями від корінця до корінця. Заплющивши очі, вона робить крок уперед — і впирається в м’яку стіну, від якої йде запах талькової пудри. Коли вона розплющує очі, то бачить перед собою червону губну помаду і біле напудрене обличчя. Зелена шапочка на лобі, з-під шапочки видніється голова з кучерявим сивим волоссям. На шапочці написано: «Телефонуйте 1-800-555-1785, і ви отримаєте повне задоволення». А під шапочкою — окуляри в чорній дротяній оправі. Твідовий костюм.
— Вибачте, — каже голос, і це — голос бібліотекарки місіс Террімор. Вона стоїть собі, схрестивши руки на грудях.
І Місті робить крок назад.
Темно-червона губна помада каже:
— Мені б не хотілося, щоб ви нищили книжки, вставляючи їх отак одна в одну.
Бідолашна Місті, вона перепрошує. Їй завжди не везе, і вона повертається, щоб покласти книги на стіл.
Але місіс Террімор розставляє руки і хапає її, кажучи:
— Будь ласка, дозвольте мені самій повернути їх на полиці. Будь ласка.
Місті каже, що ще не час. Каже, що їй іще треба в цих книгах дещо переглянути. І поки дві жінки борються за право заволодіти купою книжок, одна з них вислизає і гепається плиском на підлогу. Так гучно, наче тобі хтось ляпаса дав. Книга розкривається, і стає видно напис: «Не малюй їм своїх картин».
А місіс Террімор і каже:
— Боюся, це довідкові книжки.
Та Місті відказує:
— Ні, не довідкові. Принаймні не всі. Он дивіться, написано: «Якщо ти знайшов оце, то все одно ще зможеш урятуватися».
Бібліотекарка дивиться на це крізь свої окуляри в чорній оправі і каже:
— Завжди хтось робить нову шкоду. Кожного року.
Поглянувши на високий годинник у горіховому корпусі, вона каже:
— Що ж, якщо ви не заперечуєте, то можете вважати, що ми сьогодні закрилися раніше.
Звіривши свій наручний годинник з високим годинником у горіховому корпусі, бібліотекарка додає:
— Ми закрилися десять хвилин тому.
Теббі вже передивилася свої книжки. Вона вже чекає біля вхідних дверей і гукає:
— Поквапся, мамо. Тобі ж пора на роботу.
А бібліотекарка, засунувши руку в кишеню своєї твідової жакетки, дістає звідти велику стиральну гумку рожевого кольору.
Сьоме липня
Оті мозаїчні вікна острівної церкви біла голодранка Місті Кляйнман навчилася малювати раніше, ніж читати й писати. Навіть ще до того, як уперше побачила мозаїчне скло. І до того їй ніколи не доводилося бувати всередині церкви. Жодної церкви. Безбожна мала Місті Кляйнман навчилася малювати надгробки сільського цвинтаря побіля мису Чекайленд-Пойнт і писати епітафії та дати ще до того, коли вона дізналася про існування цифр та букв.