— Час прийняти ще одну пігулку.
Питна соломинка встромляється їй в рот, і Місті відсмоктує достатньо води, щоб проковтнути капсулу.
У 1819 році Теодор Жеріко написав шедевр «Пліт Медузи». На ньому зображено десятеро жертв корабельної катастрофи, які вціліли через два тижні зі ста сорока семи людей, що висадилися на пліт після того, як їхній корабель потонув. У той час Жеріко саме покинув свою вагітну коханку. Щоб покарати себе, він поголив голову. Майже два роки він не бачився з друзями, ніколи не з'являвся на публіці. Йому було двадцять сім, і він жив усамітнено та малював. Оточений умирущими й трупами, він студіював їх для свого шедевра. Після кількох спроб самогубства він помер у віці тридцяти двох років.
Ґрейс каже:
— Ми всі смертні. Мета — не жити вічно, мета — створити щось таке, що житиме вічно.
Вона вимірює стрічкбю довжину ніг Місті. Щось холодне та гладеньке ковзає по щоці Місті, і голос Ґрейс повідомляє:
— Помацай. Це — атлас. Я шию тобі сукню на презентацію.
Та замість «сукня» Місті чується «саван».
На дотик Місті відчуває, що атлас — білий. Ґрейс ушиває весільне плаття Місті. Переробляє його. Забезпечує йому безсмертя. Воскресіння. Відродження. Місті і досі відчуває на ньому духи «Пісня вітру».
Ґрейс каже:
— Ми запросили всіх. Усіх відпочивальників. Твоя презентація стане найбільшою суспільною подією сторіччя.
Так само, як і її весілля.
Наше весілля.
Та замість «презентації» Місті чується «кремація».
Ґрейс каже:
— Ти майже скінчила. До завершення лишилося ще вісімнадцять малюнків.
Щоб стало рівно сто.
Та замість «скінчила» Місті чується «померла».
Двадцять перше серпня
Сьогодні в темряві за повіками увімкнулася протипожежна сигналізація. Один довгий дзвінок у коридорі — він звучить крізь двері так гучно, що Ґрейс аж скрикнула:
— Ой, що там таке? — потім поклала руку на плече Місті й сказала: — Працюй, не зупиняйся.
Рука стискає плече, і Ґрейс каже:
— Лише закінчи оцей останній малюнок. Це — все, що нам потрібно.
Її кроки віддаляються, і розчиняються двері в коридор. Тепер сигнал тривоги ще гучніше калатає — верещить, як дзвінок на перерву в школі, де навчалася Теббі. У її власній початковій школі, коли вона була малою. Дзеленчання стишується, коли Ґрейс зачиняє за собою двері. Вона не замикає їх.
Але Місті все одно малює.
Її мати в Текумзе-Лейк… коли Місті сказала їй, що, може, вийде заміж за Пітера Вілмота та переїде на острів Чекайленд, її мати сказала Місті, що всі великі капітали стоять на шахрайстві та нещастях. Чим більші капітали, сказала вона, тим більше постраждало людей. Для багатих людей, сказала мати, перший. шлюб — це лише питання продовження потомства. А потім спитала, чому ж насправді Місті хоче провести решту свого життя в оточенні подібних людей?
Її мати спитала:
— Ти що, більше не хочеш бути художницею?
До речі, Місті сказала їй, що ні, хоче.
Річ навіть була не в тім, що Місті кохала Пітера. Вона й сама не знала, чи було то кохання. Вона просто більше не могла повернутися додому на оту стоянку автопричепів.
Може, дочкам завжди судилося засмучувати своїх матерів. Робота в них така.
Цього не вчать у мистецькому коледжі.
А протипожежна тривога дзеленчить та дзеленчить.
А на різдвяні канікули Пітер та Місті втекли. І цілісінький тиждень Місті змушувала свою матінку хвилюватися. Священик поглянув на Пітера й сказав:
— Усміхнися, синку. У тебе такий вигляд, наче тебе на розстріл ведуть.
А її матінка зателефонувала до коледжу. Обдзвонила лікарні. В одній з кімнат невідкладної допомоги був труп жінки, молодої жінки, яку знайшли голою в кюветі, — її убили, вдаривши кільканадцять разів ножем у живіт. На Різдво матуся Місті проїхала через три округи, щоб поглянути на скалічене тіло отієї невідомої. І поки Пітер та Місті урочисто ступали через головний хід церкви на Чекайленді, її мати, затамувавши дух, спостерігала, як поліцейський детектив розстібав зіпер на мішкові з трупом.
В отому попередньому житті Місті зателефонувала матінці через два дні після різдвяних свят. Сидячи в будинку Вілмотів за замкненими дверима, Місті перебирала пальцями дешеву біжутерію, яку їй подарував Пітер, коли вони зустрічалися: фальшиві брильянти і фальшиві перлини. Спочатку Місті вислухала кілька панічних повідомлень, залишених на автовідповідачі її матінкою. А коли нарешті зібралася з духом і набрала їхній номер у Іекумзе-Лейк, її мати просто не стала з нею розмовляти і поклала слухавку.