Лежачи поруч із Місті на східцях, з гіпсовою ногою між ними, Ангед Делапорте нахиляється і каже, дихаючи їй в обличчя червоним вином:
— Мені просто хочеться знати, навіщо він замурував оті кімнати. І чому він замурував також кімнату тут, у цьому готелі — номер 313?
Чому Пітер пожертвував своїм життям, одружившись із нею? Його графіті — то була не погроза. Ангел каже, що то було попередження. Чому Пітер намагався всіх застерегти?
Над ними відчиняються двері в сходовий колодязь, і чийсь голос каже: «Он вона». То Полет, реєстраторка. То Ґрейс Вілмот і лікар Туше. То Браян Ґілмор, начальник пошти. І стара місіс Террімор із бібліотеки. Бретт Петерсен, управитель готелю. Мет Гайленд з бакалійної лавки. Уся сільська рада спускається до них сходами.
Ангел притуляється до неї і, стискаючи Місті за руку, каже:
— Пітер не вбивав себе. — Він показує на сходи і каже: — Це вони. Вони його вбили.
А Ґрейс Вілмот мовить:
— Місті, люба, тобі треба повертатися до роботи. — Вона хитає головою, цокає язиком і додає: — Ми вже так близько до завершення, ми майже закінчили.
І руки Ангела, руки у водійських рукавичках, відпускають її. Він задкує, ставши на сходинку нижче, і каже:
— Пітер попереджав мене.
Кинувши погляд на натовп угорі, а потім — на Місті, він задкує і каже;
— Я просто хочу, щоб ти знала, що саме відбувається.
3-позаду неї Місті огортають руки, вони беруть її за плечі, під руки і піднімають її.
А Місті тільки й змогла, що спитати:
— Так Пітер був геем?
Ти що — гей?
Та Ангел Делапорте вже йде, спотикаючись, сходами вниз. Додибавши до дверей на нижньому поверсі, він гукнув угору в колодязь сходів:
— Я поїду в поліцію! — Він кричить: — Правда в тому, що Пітер намагався врятувати людей від тебе!
Двадцять третє серпня
Її руки — то лише безсило звислі шкіряні вірьовки. На її шиї відчуваються кістки, зчеплені докупи висохлими сухожиллями. Запалені. Зболені та втомлені. Під черепом звисають із хребта плечі. Замість мозку в неї, мабуть, обвуглена чорна цеглина. Навколо катетера вже відростає її лобкове волосся, воно чешеться, і в ньому видніються прищики. Зі свіжим аркушем паперу поперед себе, або ж чистим полотном, Місті бере в руку пензель або олівець — але не трапляється нічого. Коли Місті малює ескіз, примушуючи свою руку витворити хоч щось, то виходить кам’яний будинок. Трояндовий сад. Просто її обличчя. Її автопортрет-щоденник.
Натхнення покинуло її так само швидко, як і прийшло.
Хтось знімає пов’язку з її очей, і вона мружиться від променів сонячного світла, що линуть крізь слухове вікно. Вони такі сліпучо-яскраві. То з нею поруч лікар Туше, він каже:
— Вітаю, Місті. Усе вже позаду.
Те саме він сказав їй, коли народилася Теббі.
Її саморобне безсмертя.
Він каже:
— Можливо, мине кілька днів, перш ніж ви зможете стояти. — Він просовує руки їй попід пахви і піднімає Місті на ноги.
На підвіконні хтось залишив взуттєву коробку Теббі, повну фальшивих прикрас. Блискучі дешеві шматочки дзеркала, вирізані у формі діамантів. Кожен кут відбиває світло у своєму напрямку. Блиск засліплює. То як маленьке вогнище, як сонце, що відскакує, граючись, від океанських хвиль.
— До вікна? — питає лікар. — Чи ви волієте до ліжка?
Але замість «ліжко» Місті чується «труна».
Кімната абсолютно така, якою її запам’ятала Місті.
Подушка Пітера на ліжку, на подушці — його запах. Малюнки зникли, кожен із них. Місті питає:
— Куди ви їх поділи?
Твій запах.
1 лікар Туше направляє її до крісла біля вікна. Опускаючи її на ковдру, розстелену поверх крісла, він каже:
— Ви бездоганно виконали ще одну роботу. Ми й не могли вимагати від вас більшого.
Лікар відсовує завіси, щоб стало видно океан та пляж. На березі юрмляться відпочивальники, підштовхуючи одне одного до води. Уздовж лінії припливу — сміття. Дирчить пляжний тракторець, тягнучи за собою каток. Сталевий каток, що залишає на мокрому піску кособокий трикутник. Логотип якоїсь корпорації.
А біля трикутника на піску відбиваються слова: «Враховуємо ваші колишні помилки, щоб побудувати краще майбутнє».
Чиєсь туманне формулювання завдання.
— Через тиждень, — каже лікар, — ця компанія заплатить купу грошей, щоб прибрати свою назву з цього острова.
Тому, чого ти не розумієш, ти можеш надати який завгодно сенс.
Тракторець тягне каток, знову і знову відтискуючи свою рекламу, аж поки її не змивають хвилі.