На 13 серпня 2008 року втрати Грузії були:
Міністерство Оборони: 133 загинуло, 70 пропало безвісті, 1119 поранено, в тому числі при авіанальотах.
Міністерство Внутрішніх Справ: 13 загинуло, 209 поранено.
Цивільне населення: 69 загинуло, 209 поранено.
Загалом: 215 чоловік загинуло, 70 пропало безвісті, 1469 поранено.
(Пропали безвісті - швидше за все, потрапили в полон, були закатовані та фізично знищені.)
Втрати Росії дуже суперечливі: згідно офіційних даних - 74 загинуло, 19 пропало безвісті, 340 поранено. Враховуючи сумний досвід чеченської війни, коли росіяни, щоб приховати втрати, закопували бульдозерами тіла своїх вбитих солдат, а на запасових коліях, в Ростові-на-Дону, місяцями стояли рефрижераторні вагони, набиті тілами загиблих солдатів, варто навести дані й інших джерел. Заява президента Саакашвілі - знищено 400 солдат і офіцерів, поранено 1208. Інформаційне агентство «Медианьюс» повідомило - 58 армія втратила вбитими та пораненими 1789 солдат, 105 танків, 81 б. машину, 10 установок Град, 5 Смерч, 7 літаків, 2 гвинтокрила. Грузинський веб-сайт «Наша Абхазія» за 12 серпня: «В Грузії так багато трупів російських солдат, що їх не везуть в Росію».
Які ж можуть бути підсумки цієї чергової війни на Кавказі:
Південна Осетія стала сьогодні, по суті, пустелею, в ній після етнічних чисток лишилось менше 30 тисяч населення - тобто четверта частина від довоєнного. Географічно та економічно Південна Осетія - невід’ємна частина Грузії. Налагодження мирного життя в ній, відродження господарчої діяльності, неможливо, поки закриті кордони з Грузією, та продовжується латентна війна. Що до цього існує анекдот - Путін звертається до Медведєва: «Чого ж ти, поц, раніше не сказав, що в Південній Осетії немає нафти». В Абхазії на сьогоднішній день приблизно 140 тисяч населення, з яких безпосередньо абхазів не більше 40 тисяч. Причому і ця кількість абхазів постійно зменшується. Колишня совітська туристська інфраструктура Абхазії повністю згнила та не підлягає відновленню. Отже, економічних вигод - нуль, розглянемо військові. Для розміщення російських військових баз та гарнізонів потрібно витратити десятки млрд. доларів, яких в російському бюджеті просто немає, а те що й вдасться нашкребти, місцеві урки, все одно, більшу частину розкрадуть. Кодорська ущелина взагалі безлюдна, грузинське населення (свани) депортовано, абхази бояться та й не хочуть там селитись. Отже, ні будувати, ні обслуговувати майбутню російську військову базу просто нема кому. Схоже території, рясно политі кров’ю як грузинського, так і російського народів, потрібні тільки для вдоволення амбіцій Медведєва - Путина. До речі з часом їх амбіції будуть обходитись Росії все дорожче і дорожче. Тому напрошується висновок - «Росіяни бережіть грузинів та українців, бо коли вони закінчаться, Кремль візьметься за вас!»
Отже жодної цілі не досягнуто. Саакашвілі лишився при владі, вивів Грузію з СНД, незважаючи на величезний наплив біженців підвищив життєвий рівень населення, зберіг та модернізував армію. Світова співдружність вважає Абхазію та Південну Осетію офіційно окупованими територіями, російські війська втратили статус миротворчих, та ще й позбулись ореола непереможних.
Виходом з патової ситуації може стати нова війна. Але результат нової війни може бути непередбачуваний. Грузія посилено готується до оборони, нарощує свій військовий потенціал, будують інженерні рубежі, укриття, облаштовують вогневі позиції, на танконебезпечних напрямках встановлюють фугаси. Початком нової війни з Грузією Росія протиставить себе всім колишнім подсовітським республікам. Почнуть зростати антиросійські настрої. Україна, Казахстан, Азербайджан вже сьогодні занепокоєні за свою територіальну цілісність. Ще в серпні 2008 року, як реакція на агресію Росії проти Грузії, в організацію УНА-УНСО надійшло більше 3 000 заяв від громадян України (подаються дані тільки по Київській області) з проханням направити їх добровольцями в поміч грузинському народу. Що не менш важливо - це серйозно загострить і до цього непрості відношення Росії з Парламентською асамблеєю Ради Європи. В ній вже сьогодні озвучуються нелицеприємні заяви на кшталт поляка Ричарда Бендера: «Росія намагається реставрувати політику колишнього Радянського Союзу. Вона говорить про незалежність Абхазії та Південної Осетії, та влада цих республік маріонеткова. Так само, як і комуністичні влади в державах Східної Європи після Другої світової війни».
Звичайно в Москві про все це чудово знають. Та лаври Сталіна не дають покою кремлівському дуету. Вони вважають, якщо захід визнав незалежність Косова, то Росія повинна відповісти тим же. Забувають тільки про одне, етнічні конфлікти мають особливість плавно перетікати в сусідні держави. Татарстан та Якутія, Чечня, Інгушетія та Дагестан, це тільки неповний перелік народів, які можуть захотіти жити в своїх власних державах. Отже, в довгостроковій перспективі Росія може опинитися в складі переможених.
БІБЛІОГРАФІЯ
1. Т. Надарешвили. Заговор против Грузии (Тб., 2002).
2. За Державність. Матеріали до історії війська українського. Збірник 6 (Каліш, 1936).
3. Черная книга Абхазии (Тб., 2000).
4. О. Колісніченко. Корвет (Од., 2003).
5. Історія Українського Війська (Львів, 1992).
6. Э. Лависс, А. Рамбо. История ХIХ века. Т. 6 (М., 1937).
7. А. Потапов. Искусство снайпера (М.: Фаир-пресс, 2005).
8. L. Thompson. Hostage Rescue Manuaclass="underline" Tactics of the Counter-Terrorist Professionals (Greenhill books, 2002).
9. C. Рогоза, Н. Ачкасов. Засекреченные войны. 1950 - 2000 гг. (М.: АСТ, 2004).
10. В. Потто. Кавказская война в отдельных очерках, эпизодах, легендах и биографиях. Т. 1 (1887).
1. Юрій Горліс-Горський. Холодний яр (Л.: 1994).
ПРО АВТОРА
БОБРОВИЧ Валерій Олегович. Народився 23 грудня 1951 р. у Києві.
Офіцер ВМФ. Освіта - інженер-електромеханік. Полковник УНСО. 1993 - 2001 - воював на Кавказі як командир добровольчих підрозділів УНСО. Двічі був поранений. Брав участь у дипломатичних акціях УНА-УНСО в Грузії, Азербайджані та Чечні.
Особисто був знайомий із президентами Грузії Е. Шеварднадзе, Азербайджану Г. Алієвим та славної пам’яті покійним президентом Чечні-Ічкерії генералом Дудаєвим.
Нагороджений орденом Вахтанга Горгасала, хрестом Пустельним УНСО, медаллю «Морська слава України» другого ступеню, бронзовою медаллю «Мхедріоні» (Білий вершник). Автор п’єси «Кавказ». Окремі твори публікувались у журналі «Волонтер».
ПРИМІТКИ
[1] (Засекреченные войны. Рогоза, Ачкасов ст. 396).
[2] Юрій Шухевич - син легендарного командира УПА генерал-хорунжого Романа Шухевича.