Жінка із дещо дурнуватою посмішкою, притаманною навіженим та ідіотам, довго вдивлялася в дзеркало, погладжуючи живіт, а потім повільно розверталася в профіль. Профіль живота мав добре помітний горбик — і її долоні опускалися з нього так повільно, як спускається, певно, скалолаз із прямовисної скелі. В такі хвилини я забувала про небезпечну для психіки гру, поринаючи в навіяні відчуття повного і безповоротного щастя.
По якімсь часі сідала перед телефоном, витягнувши вперед ноги, знімала трубку — і починала імітувати розмову з Ним, не перестаючи при цьому гладити округлений живіт. Я так старанно добирала пестливі слова для того, хто нібито слухав мене на іншому кінці трубки, так манірно намагалася кокетувати з ним, заохочуючи до подальшої розмови, що в якусь мить і справді починала говорити вголос, при тому не забираючи руки з живота.
Потім я відчувала велику втому і через те начебто відпрошувалася від розмови, вголос цмокаючи трубку й посилаючи повітряне «па-па» невидимому співрозмовникові.
А далі лягала на бік, клала перед ліжком дзеркало — й знову дивилася, дивилася. І за якийсь час починало здаватися, що мій круглий живіт пульсує, непокоїться в унісон зі мною. І небавом я вловлювала дискомфорт. Десь у моїх глибинах гніздився біль. Я його чула фізично. І тоді починала корчитися, звиватися, нібито від переймів. Я стогнала, схлипувала, затуляючи рот долонею, як під час уже нестерпного болю...
О, як мені хотілося в такі хвилини кричати, несамовитіти, лякаючи сусідів через стіни. Але я дужче зціплювала зуби, так ніби й справді тамувала біль, заганяючи його в безмовне горло.
...Щоразу після тривалих імітацій відчиняла вікно — і з полегкістю випускала вивільнену кульку на волю. Гумовий м'ячик, трішки побешкетувавши перед моїми очима, відлітав у небо, забавляючи зір кольоровими розписами, а далі зникав з очей у височині, надовго залишаючи в грудях відчуття трепету й солодкості. Так тривало доти, доки одного разу м'ячик не зачепився за балконне бильце і не луснув з такою силою, нібито десь поблизу розірвалася граната. І я зрозуміла, що навіть кулька, маленька пузата мертва кулька, мстить мені за колись умертвлене мною дитя...
Відтоді я більше ніколи не купувала надувних іграшок.
Але й незлюбила вагітних.
До цього я могла довго ходити назирці за жінкою з вивершеним животом — милуватися, як красиво й урочисто несе вона в собі крихітку життя.
Могла прийти в жіночу консультацію, сісти під кабінетом, де було найбільше жінок дородового періоду -вибрати якийсь один, найбільший, живіт і не спускати з нього очей, поки він не здригнеться під ударом ніжки чи ручки з середини. Тоді моментом я прикладала долоню до порожнього черева — і йшла блудити вулицями, як божевільна, дослуховуючись, чи не подасть якийсь знак і моє черево.
...А тепер я ненавиджу вагітних. Іноді стримую себе неймовірно й чимшвидше відводжу погляд від пузатих жінок, щоб зненацька не вдарити котрусь по його куполу.
Кожна із них носить моє дитя.
Я хотіла би його вкрасти у своє порожнє черево.
17 серпня
Сьогодні я знову згадала огіркову сорочечку, яка за ніч зробилася замалою, — і мені так різко стало погано, що я б утопилася. Тим паче, водойма недалеко. За день-два тіло спливе і його швидко впізнають сусіди моєї розумної подруги.
А решта — не моя справа.
18 серпня
Учора від дурного спинила думка, що тут топитися не слід: моя добра подруга не винна в моїй драмі, щоб потім невинну жінку тягали міліціями, а ще потім (все може бути) — посадили за таку ж тюремну огорожу, як онде бовваніє попереду.
28 вересня 200... р.
Я так звиклася зі своїм болем, що іноді здається: болю взагалі не існує.
І я вся перетворилася у слух.
Будь-який рух, будь-який звук — а мені вчувається його машина.
Я вилітаю на балкон — білі вітрильники випраної сусідкою білизни лопотять між дворових дерев, а мені здається, що вони сміються з мене. І з незнаною для себе злістю хочу шматувати їх, дерти, валяти в пилюці.
На балконі з гуркотом падає відро — і я падаю поруч у шезлонг; і сиджу годинами, поки вечірні комарі не починають нахабніти так, що я мушу рухатися.
Влітаю в кімнату і падаю на ліжко.
Це не ліжко — аеродром.
Я хочу когось вкусити.
Хочу затягнути на цей аеродром он отого бомжа, що визбирує під вікнами порожні пляшки.
Засуваю голову під подушку — але і звідти долинає шарудіння, шкряботіння, шепіт.