З невимовного благосердя Твого дай і мені, негідній служниці Твоїй, щасливо дочекатися дитини. Даруй мені цю ласку, щоб дитина, яка зараз перебуває під моїм серцем, прийшовши до пам'яті, з радістю, подібно до святого немовляти Іоана, поклонялася Божественному Господові Спасителю, що з любові до нас грішних смирився і сам був Дитиною.
Невимовна радість, якою переповнювалося непорочне серце Твоє при погляді на новорожденного Твого Сина і Господа, нехай усолодить скорботу, що чекає мене серед недуг народження.
Життя світу, мій Спаситель, народжений Тобою, нехай врятує мене від смерті в час розродження і нехай прилучить плід утроби моєї до числа обранців Божих. Вислухай, Преславна Царице Небесна, смиренне благання моє і зглянься на мене, бідну грішницю, оком милості Твоєї; не посором моєї надії на Твоє велике милосердя і осіни мене, помічнице християн, зцілителько хворих, Твоїм материнським покровом у час моїх мук і хвороби, щоб сподобилась я і могла я відчути на собі, що Ти — Мати милосердя, і щоб я завжди прославляла Твою милість, яка ніколи не відкидає молитви бідних і визволяє всіх, хто звертається до Тебе в час скорботи й хвороби. Амінь».
Жах, пережитий мною за три лікарняні дні, після листівки відновився з такою силою, що в мене почалася затяжна депресія.
Я втратила апетит, сон, цікавість до будь-чого.
Не відповідала на телефонні дзвінки, взяла відпустку і цілими днями цмулила дешеве вино: щоб швидше сп'яніти.
Знала: більше я не зможу зачати. Була занадто старою для першого аборту.
...А листівочку довго тримала під матрацом, аж поки не зрозуміла остаточно, що й вона мені не допоможе.
Та я її чомусь не викинула.
Четвер, осінь
Ця вчорашня знахідка — листівка-молитва — так стриножили мене, велику невірницю і велику безбожницю, що я вперше в свідомому житті побрела до храму.
Мені захотілося помолитися за своє умертвлене дитя. Уперше...
З жахом я зрозуміла, що не знаю, куди йти. У місті чи не на кожному кроці церква, а я стояла на роздоріжжі и відчувала, як від сорому загораються щоки. Я чула про міжконфесійні чвари, але не чула, де можна замолювати гріхи за убієнне життя.
Може, піти до іудеїв?
Але я про їхні закони нічого не знаю.
З мусульманами — іще гірше.
Католики не дуже заохочують аборти.
А свої — православні — чубляться за гроші, а не за Бога, забуваючи про страждущі душі таких, як я.
І я ступила на поріг маленької — схожої на капличку — церковці.
Мені здавалося, що в малій за розмірами церкві меншає гріх. Або стає менш видимим Богові.
Молодий церковний урядник, з яким зустрілися мої очі, докірливо похитав головою:
— Пані, запам'ятайте: в церкві не наступають на поріг.
Іще не переступивши порогу, я зрозуміла, що дорога до храму мені заказана.
Проте я купила свічку і почала ходити порожньою церквою. Відчувала, як мені незатишно. Мабуть, брешуть ті, хто каже, що в Господньому храмі людина, не залежно від міри її гріха, відчуває душевну полегкість. Мені було важко, некомфортно.
Черниця, що продавала свічки, довго спостерігала за мною, а потім нечутно стала за плечима:
— Що ви шукаєте, жінко? Снувати по церкві — не годиться.
— Я хочу помолитися.
— За здоров'я чи за упокій? — лагідно перепитала.
— За... — я затнулася, — ... за померлого.
— Чоловік чи жінка?
— Дитина.
— Он там при вході ліворуч на столик покладіть свічечку і помоліться. Господь вас почує. Можете написати ім'я дитини.
Наступного року у цей же день
Ніхто мене не почув.
Ні Бог, ні той, хто зробив мене нещасною.
Ніхто.
Та я більше й не намагалася достукатися до Всевишнього правителя. Він, мабуть, найбільше любить удатних, не заблудлих, менш грішних.
Із слухняними йому простіше. Вони щораз удосконалюються у своєму послухові.
З такими, як я, — самі проблеми. Без надії, що із блудниць зробляться послушниці.
* * *
Чому так є, що в хвилини душевного сум'яття, зовнішній світ мало не чоботом додатково нагадує тобі про твою кризу?! Так, ніби в середині тебе працює передавальна станція, що посилає внутрішні імпульси за межі єства? Якщо це не містика, то що?
Інакше чого б то з динаміка допікав мене вже й не знаю, чий голос, — голос надприродний, чи голос тутешній:
«Стыдно мне, что я в Бога не верил...