Бачив я шайтан-машину, діти мої! Річ екзотична і чимось схожа на бандуру з краєзнавчого музею, або ж на старий карбюратор з майбутнього музею карбюраторів. Воно має назву — тілівізор, і воно, лишень уявіть собі, робе! Показує новини, гучно шумить, весело пиздить, здібно бреше і співає пісень, аналізує події тижня, що минає. Ахуєть.
Бульбобог казав мені, що тілівізор формує суспільну думку. Оце ж і я наварив собі смачної кави та й сів дивитися новини з цієї скрині, аби сформувати гарну думку. Виявилося, що тілівізор за пару хвилин виснажує в мільйон разів ретельніше, ніж година срачу в проклятому Інтернеті. Суцільний і невпинний потік прілого калу, як Ніагара, тупо по всіх каналах ллється в душу нещасного агроельфа. Неймовірно. Крім того, воно намагалося продати мені якусь ідіотську річ з кришкою, двома ручками і пружиною. Це було щось корисне і недороге. Тре було брати. Омінь.
Ну так оце ж, по тілівізору показали фільм, а складався він з кількох життєвих шматків. Один з них про Межигірську Фортецю і корупційні оборудки бик’Ябиковича, і про те, яке воно хуйове та жадібне. Ну, це ясно — бик є бик.
Найбільш цікавим видався шматок під назвою «Агроафганець», який присвячено різноманітним ветеранам з Чугуєвського Укрєпрайону і тому, в яких кепських умовах вони проживають. Мене, до речі, абсолютно не дивує, що ці ельфи живуть в таких умовах. Ябикович тут точно не винуватий, бо кал трапляється і в головах, а не лишень в дупах.
Головний герой цього фільму, дебелий агроберсерк, стоїть 22 роки в черзі на квартиру, мешкає в гнилій сільській мазанці і тренує дітей (ледь не немовлят) в секціїї бойового мистецтва карате. Тренує в якомусь драному вікторіанському нічному халаті з драконами та ієрогліфами на всю спину, меле їм страшну нісенітницю про п’ять людських душ, котрі треба задіяти під час тренування, а потім складає цих малюків на дошку з цвяхами.
Крім того, що берсерк мешкає в прогнившій мазанці та півжиття смиренно стоїть в черзі на квартиру, він має впєчатляющу колекцію різноманітної зброї, в тому числі нарізної. Їздить, блять, на приватному БТРі в гастроном, є дійсним членом украінскава казачества і по московитській моді увішаний медалями Андрея Первазваннава втарой степені, а виглядає як мусор. Також, підробляє на свята Дідом Морозом в Харкові, для чого мастить обличчя червоною фарбою, що мене вразило неймовірно. А на свята він з друзями співає кацапських пісень під чарку водочкі.
Лейтмотивом фільму є те, що цей войовничий чолов’яга 22 роки стоїть в черзі на квартиру, а держсистема така паскудна, що ту квартиру не дає, і кругом його найобує, абсолютно не зважаючи ні на казачество, ні на колекцію зброі. Не кажучи вже про секцію карате та нічний халат з драконами. І його дуже шкода, за сюжетом. Це все такий абсурд, що якби я був Гєпою, або Допою, то я ліпше вдавився б, аніж дав йому квартиру. Збройний кріпак з БТРом і вєрним казачеством у мусорській формі в оточенні таких само мордатих голодранців пише скарги в порожнечу муніципальності. Хоче квартиру. А квартири нема. І не буде. Омінь.
Діти мої! Важко не помітити, що в багатьох агроельфів просто на пиці написано: мєнт і комсорг. Наприклад, у деяких членів Національної спілки письменників дуже примусорьоні заточки. До деяких водіїв маршруток замість голови прикручено типового ментовського баняка. Що й казати, коли навіть ельфійські немовлята підозріло скидаються на дільничних міліціонерів. Якщо в людини мусорське їбало, то це не обов’язково означає, що він мєнт на зарплатні. Скоріш за все він просто вкраїнець за історичним призначенням.
Мусорство у вас у крові. За часів оркочухонського царату найліпшими служаками в армії та поліції вважалися саме агроельфи. Організаційний кістяк московитської церкви теж складали вихідці з Піднебесної. Або ж візьмемо реєстрове чи городове козацтво — що це, як не внутрішні війська? Чи подивіться на старовинні парсуни з портретами козацьких полковників та інших підскарбіїв — це ж типова дошка пошани Дарницького РУГУ МВС України.
Щойно ви отримали таку-сяку незалежність, як одразу побудували саме мусорську країну. Часом дивишся на восьмирічного селючка і з подивом розумієш — мусор. Таке мале, а вже Петро Миколайович. І хочеться встромити йому хабаря льодяником. Мусор — це не професія. Мусор — це національність. Омінь.