Був колись такий оркочухонський містик Даніїл Андреев, який накатав здоровенне простирадло під назвою «Роза Міра», дуже цікавий талмудик із містичними прозріннями про Уіцраорів, Небесну Росію, різноманітних сердитих істот і демонів тощо. Вкінці цього простирадла є кілька пророчих прогнозів, що, ясєн пень, не позбувалися. Але ідея з Уіцраорами дуже живописна. І вона зручно лягає в русло московитського політичного паскудства.
Власне, воно й навіяло, мабуть, нещасному в своєму божевіллі містику його сюжети.
Одна потойбічна сутність може мати кілька земних аватарів, навіть й безліч. Наприклад, і Путін, і Жерар Депардьє є втіленнями одного конкретного сатани. З другого боку, Папа Римський і Подолай-хама XIV, так само є альтернативними втіленнями режисера і проповідника Нікіти Міхалкова, який прикидається ідіотом через свою закодовану місію, що полягає в розхитуванні царства пітьми за допомогою кепського кінематографу. Або ж оце популярне харківське хуйло з носом, Топаз, одне з втілень Господа Крішни на Землі. Ось так. Крішна у Бхагават-гіті натякав на подібні метафізичні несподіванки: «Господь нескінченний, отже, і пройоби його нескінченні». Топаз — яскравий приклад.
Існує ще одна мудра книжка — Йога Васіштха. Аудіоверсію цієї паперової валізи намугикав на компактдиск один йог, судячи з голосу, пітєрскій задрот, як казав знайомий агроельф. Дуже цікава книжечка, раджу ознайомитися, якщо маєте нерви на читання. В ній цих давньоіндійських Путіних і Топазів — штабеля і гімалаї, всі вони страшно лютують, шукають на свою сансаричну сраку гострих пригод, міркують про світоустрій і природу людської свідомості. Міркують так, що ні в Путіна, ні в Топаза ніякої свідомості нема. Навпаки, це вони є у свідомості. Однак, укінці священного тексту пишуть, що ніякої свідомості теж нема, і що Путін — це просто вербальне визначення ходячої рибоокої хуйні на ніжках. Отже, Путін — таке слово, і все, більше нічого. Але це слово багато пиздить, бо, як написано в іншій книзі: спочатку було слово, отже, Путін предвічний і подолати його неможливо, хоча його і нема. Не знаю, як ви, а я все пойняв.
А про таку атомарну дрібничку, як Топаз, і говорити не доводиться: це, виходячи з тексту, повна і цілковита нікчемність, ніщо і ніхто, порожнеча. А отже, Будда. Цей Топаз є штатною бодгісатвою і полковником Махаяни. Ціною отримання піздюлей ця тітушка досягла омріяної нірвани і тепер хоче нам щось повідомити, прозвістити щось важливе і рятівне. А може отой його корабельний кіль замість носа є знаком? Знаком чого в такому разі? Натяк? На що?
— Учні, просто переїбіть мене клумаком з гравієм — і все буде добре.
— Так, вчителю Топазе! Одразу після вечірнього богослужіння переїбемо вас таким клумаком. Хулі. Очікуйте, але перед тим благословіть нас.
— Даю команду. Омінь.
Діти мої! Протести, революції, суспільні рухи — це завжди народна, і не лишень, творчість. Власне, з цього й починається будь-яке збурення, якщо йдеться про справжнє, вистраждане і наболіле.
Тяжкі творчі судоми московитської інтелігенції, врешті-решт, призвели до жовтневого соціалістичного заколоту, а секрет популярності Адольфа Гітлера криється в нетрях німецького романтизму. Спочатку був Вагнер, а потім був Гітлер. Спочатку був Чернишевський, а вже потім продразвьорстка і смерть мільйонів. Що ж стоїть за терористичним неврозом оркочухонських мас Чималої Лугандоні?
Відкрию таємницю: Кобзон і Дуґін, коштовна перука і гарна борода. Страшно навіть уявити собі, до чого може призвести заколот, в культурну основу якого покладено такі речі, як борода і перука. З Кобзоном усе зрозуміло — якісна сколківська голограма, добре загримована під усе ще живу людину. З другим, між тим, цікавіше, бо жодного Дуґіна, судячи з його ж текстів, не існує. Принаймні, Дуґіна-істоти.
Існує лишень Дуґін-генератор ахінеї. Комп’ютерна програма з мудрими євразійськими очима.
Але це, так би мовити, філософсько-естрадні підмурівки маргінального сепаратизму. Подивімося, яких саме форм набуває безпосередня, парадняково-низова протестна творчість. Ніякого муралу, або стріт-арту, майже не зафіксовано, окрім кириличних матюків на стінах, рунічного напису «Роися» на привокзальному паркані та пожмаканої георгієвської стрічки в калюжі з людської крові. Також неабияким культурним надбанням стали жахливі карикатури та ескізи до кримінальних наколок, що їх знайшли в потрощених наметах Антимайдану в Марийському парку після закономірної втечі цієї терористичної кодли.