Окремої уваги заслуговують кілька розчулених поетів югавастока, що переконливо доводять своєю працею — так, про літери вони знають. Глаголом жечь сердца блядей — їхня священна місія. Щоправда, сепаратистам непогано вдається поганий pen без синтаксису, але з сердитим їбальником в моніторі. Пам’ятаю такий pen якихось хмурих донецьких пацанів ще у 2004 році, під назвою «Ющенко — украінскій фашист». Дуже гарно.
Порожнеча духу, нестача ідей, розумова пустка і проблема кадрів — усе це завжди супроводжує притягнуту за вуха штучність. Цікаво, яких пісень співають лугандоньські сепаратисти вечорами біля вогнища? Яким художникам надають перевагу? Де митці-сепаратори, які оспівують звільнення від страшного вкраїнського іга? Що вони сепарують? Де перформенси і самоорганізовані виставки графіки, малярства, малюнку? Де круглі столи думкарів та філософів? Де підпільні музичні концерти? Де щирий літературний самвидав?
Я знаю, де він. В сраці-мотиці. В нічному кошмарі Путіна, бо якби все це було, то нічого такого, як оце коїться в Чималій Лугандоні, просто не було б. Омінь.
Діти мої! Судячи з погодних умов, що в них опинилася столиця Піднебесної Наддніпрянщини цієї весни — з її несамовитими грозами та гомерівськими блискавками — за вас взялися московитські волхви і шамани з Феодальної Служби Безпеки (ФСБ). Вони чаклують вам люту негоду та неврожай консервації цьогоріч.
Але й наші жреці зі Священного Бастіону Утгард (СБУ) недарма жеруть жертовні паляниці по своїх кабінетах — московитські ракети розбиваються об Небесну Твердь на гарні уламки, а донецькоарійські уркагани псують московитам всю медійну містику. Туга й зневіра долають войовничих сектантів Гіркіна та Абвера, в той час, як народний свинопас Олег Ляшко перетворюється на містичного воїна в дорогому костюмі, що пиздить сепаратистів конопляним мішком з терористами.
Бачимо, як шаман Гіркін жаліється, що молодь не бажає битися на боці московитських богів, і лишень кількасот підстаркуватих довбойобів готові віддати свої провінційні життя за велич порожнечі. Це й не дивно, адже оркочухонська магія древніша, технологічно відсталіша й примітивніша за арійські чаклунські практики. Останній двобій територіально-мисливського та земельного-аграрного менталітетів вирує на наших очах, і агроарійцю є що втрачати, на відміну від московитського дикуна.
Велич Імперії — це, канєшно, ахуєнна штука, але не для нашого вуха. Льох з картоплею та комора з консервацією істотно величніші за імперські амбіції блискучих голодранців, але мисливці цього не розуміють. Врешті, як казала одна літня оркочухонка: «Ну їх в жопу носом!». Омінь.
Діти мої! Вангую геополітичне пророцтво!
Коли Чухонську Імперію буде покарано, а Грановітую палату розграбовано на сувеніри, холодний погляд вкраїнської помсти зупиниться на абрисах країни Зімбабве. Зімбабвійські негри зрозуміють, за що воно, те Зімбабве, проголосувало на посиденьках в ООН, проковтнуть гірку слину і спробують чкурнути городами через паркан, але ракети системи Вкраїна-Зімбабве рясно вилетять із наддніпрянських льохів, і Зімбабве гучно самонаїбнеться.
Вже чую приємний голос з третього ярусу тропічного лісу: «Слава Йсусу Христу!»
«Навіки слава!» — відгукнувся переляканий бородавочник. Омінь.
Весна 2013 — весна 2014
~~~
На цій обнадійливій ноті одкровення приходять в занепад, оскільки скромний служитель вкраїнського прагматизму пророк на ім’я Їґ не витримав лихої долі божественного посланця та їбанувсь. Про це написано в його прощавальній записці, яка зберігається в шухлядах Києво-Могилянської академії. В ній він благає про допомогу і просить якихось людей викликати йому неврологічну швидку або хоча б міліцію з пожежниками. Текст цієї записки складається з брудних матюків, латинських цифр та халдейських ієрогліфів. На зворотньому боці документа олівцем намальовано неприємного чортика, двічі написано слово «хуй» і тричі слово «прощавайте».
Подальша Їґова доля науці невідома.
Третя частина Хронік Піднебесної Наддніпрянщини являє собою уривок зі щоденника невстановленого агроельфа, де він розмірковує про тогочасні реалії та якісь незрозумілі обставини. Цей гішторичний документ являє собою цінне джерело знань про щось таке, не ясно, що саме. Вчені ельфологи щодня розглядають його в мікроскоп, але грошей на розглядання катастрофічно не вистачає, тому результат поки мізерний. Манускрипт, писаний орлиним пером по целофану, зберігається в запасниках Музею агроельфійської слави і проходить за документами як «Щоденник україножера» (архівний номер: 2013).