Пишуть також, що начебто задовго до тих буремних часів на теренах Піднебесної існувало міфічне Летуво-Руське королівство із політичним центром на території сучасного Бульболенду. А ще до того, як пишуть, на місці сучасної Пущі-Заспи стояло місто Виїв — столиця заможного і впливового князівства Рус. Про нього знаємо лишень те, що воно постійно воювало з усіма навколишніми державними аномаліями: королівством Ляхланд, Ромейською Імперією (очевидно, якась стародавня циганська орда), з угроорками, чухонцями та іншими значними оркськими колективами. Відомо, що в той час на місці майбутньої Чухонської Імперії мешкали самі лишень угроорки, нечисленні чухонські зграї та невеличка агроельфійська діаспора. Бульболенду тоді не існувало, а королівство Ляхланд щойно лишень з’явилося на гішторичній арені. Князівство мало-помалу багатіло, аж поки не почалася феодальна стагнація і культурно-соціальний дефолт.
З Дикого Степу (сучасний Дриндурас і Лугандонь) до князівства вдерлися орди тортуро-мангалів на чолі з письменником-шаманістом Чингіз-Хамом Айтматовим, і надовго зупинили цю геополітичну гойдалку. Літопис реагує на цю подію так: «В роцѣ 1240 приїдохомъ Чингіз-Хамє і уєбаша агроельфовє мрачно».
Що було до того, навіть й писати не хочется, але мусимо проявити наукову об’єктивність і окреслити те, що нині відомо про гішторію Піднебесної глибокої древності.
Анонім Тютюнник пише, що начебто ще до виникнення князівства Рус наддніпрянські агроельфи ходили воювати Ромейську Імперію разом із угрооркським народом Хун, штатним ватажком якого працював ельфійський богатир Мудило. Пише про війни з готоблінами і обрами. Згадує велику війну з гопготським королем Пацанаріхом. Пише, що раніше агроельфи називалися скіфами і ходили воювати Вавілон і Фаріон. А ще раніше (начебто) на теренах Піднебесної Наддніпрянщини було вічне агроельфійське царство Бадилля, існувала могутня терпільська культура — з цікавими естрадними виконавцями і розвинутою парламентською системою, і що саме терпільці запустили в космос першу керамічну ракету, викручену на першому пневматичному гончарному колі. А ще раніше тут жив Недайбог, котрий і створив агроельфів, виліпивши їх із багна.
Антропологічно більша частина агроельфів належить до так званої сірої наддніпрянської породи — коротка шия, бурякове їбало, золоті ікла в роті. Зросту, переважно, середнього, пігментація волосся та очей загадкова. Годованість визначається врожайністю того чи іншого гішторичного періоду. Народний костюм агроельфів часів Наддніпрянської Імперії складався із плетених спортивних обладунків, різноманітних шльопанців «моноліт» влітку і тяжких шкар на копита взимку. Значною популярністю користувалися майкі-сєточкі, шапки-підарки, целофанові торби для харчів і краденого. Основним засобом комунікації в Наддніпрянщині була священна агроельфійська балачка та місцеві варіанти оркочухонської говірки, рясно пересипані ельфізмами і матюками.
Для того ж, аби краще зрозуміти і осягнути суть всієї колізії Наддніпрянської гішторії, варто зробити невеличкий екскурс у світ вірувань і релігійних уподобань.
Агроельфи вірили, але спільної релігійної системи не мали та й не могли мати, адже єднало їх лишень одне світоглядне переконання, яке, тим не менш, виявилося дуже міцним — щира неприязнь одне до одного. Під прапором взаємної неприязні цей дивний нарід напалмом пройшов крізь власну буремну історію і поклав до скарбнички людського досвіду багацько цікавих парадоксів. Ненависть до самого себе здатна на страшні, але часом й продуктивні речі. Втім, окреслимо основні напрямки наддніпрянської релігійної та філософської думки.
Власної філософської думки агроельфи не мали, отже, надавали перевагу готовому філпродукту, імпортованому з розвинутих демократій. Відомий агрофілософ і культуролог Вован П’ятисюк з цього приводу зазначає:
«Тодішні агроельфи були органічною частиною ландшафту Піднебесної, а ландшафт, як відомо, не має схильності до самоаналізу і рефлексій. Він навіть не відбувається, а просто існує. Ландшафтом час від часу прокочуються страшні війни, орди зайд приходять на його пасовиська годувати своїх коней, а він просто лежить, ненавидить сам себе і тихо чекає на кульмінацію. В останній момент, коли всі дерева порубано, жита потоптано, а жінок попсовано, він прокидається і починається бадьора помста водою, вогнем і видертим з хазяйського паркану дрючком. Ландшафт карає все і вся — і своїх, і чужих. Такою була природа романтичного агроельфійського характеру».