Оце ж мова про нашу міліцію, яка вона кумедна. Кругом багнюка по коліна, похмурий дубовий ліс, обдерті порожні хати, на дубі сидить хижий рябець і мовчить на всю цю гарно вбрану ментовську пиздобратію, яка повилазила з бобіка оформляти адміністративну пригоду. Так мало того, що вони в своїх смішнючих ментовських головних уборах типу shapka, так всі вони ще й на ахуєнних, ледь не анакондових, туфєлах, наче кругом святкова La Scala, що на Європейщині. Такий собі показ нової тоталітарної колекції від бутікової мережі Обжинки Fusion-Grobky limited edition, на тижні моди Pyrjatyn Total look. Як далі жити — поки не ясно.
Оце нарубав собі трохи пейсів та кручу з них ляльку-мотанку. Кручу і згадую як вперше в житті постраждав від світового сіонізму. Коли я був іще геть малий, то разом зі своїми посіпаками ловив рибку на колгоспному ставку. Взагалі-то, цього робити було не можна, бо ставок охоронявся спеціально вишколеним легіонером із сусіднього села. Він був покозаченим сіоністом і мав призвище Лобзон, а вигляд мав, як ото пророк Мойсей із книжки — старий та кудлатий. Звідки він взявся на селі — мені невідомо. Якось під час чергового розкрадання нами колгоспного добра цей світовий сіоніст несподівано напав на нас малих і вчинив страшний ґвалт. З густих куширів, бородатий і в гумових чоботях, вискочив проклятий вкраїножер і пальнув з рушниці, зарядженою сіллю, в небо. Всі ми миттєво пересрали та чкурнули, як зайці, в різні боки. І тоді цей ненависник всього вкраїнського скоїв наругу — зібрав докупи покинуті нами ліщинові вудочки та потрощив їх нахуй, аби ми отримали науку на майбутнє. Отак вони ненавидять Вкраїну і плюють у священні криниці, з котрих ми п’ємо нектар народної мудрості. Але Господь Недайбог його покарав і згодом він помер від старості. Отак буде з кожним, хто зазіхне чи сплюндрує, або ж зганьбить. Омінь!
Час розкрити перед громадою всі карти. Вчора вночі їздив в Ізраїль по гроші. Там, в Ізраїлі, виділяють гроші на боротьбу з агроельфійськими сакральними символами — Дідухом та Лялькою-Мотанкою. Я та мої колеги, манкурти й перевертні, так люто ненавидимо все вкраїнське, що продали душі носатому корчмареві.
Головне наше завдання — пересварити вкраїнців, бо вони без нашої підказки ніхуя не сваряться між собою, та страшно одне одного поважають. Але тут з’являємося ми, манкурти й перевертні, і кажемо, що Тарас Шевченко — прикольний поет. Тут громада дає відсіч: він був Святий Пророк і Духівник, а не прикольний! Негайно припиніть наругу! А нам тільки того й треба, бо Ізраїль фінансує наругу.
Або ж кажемо, що Леся Українка — кльова тітка. І тут-таки вкраїнці збурюються і встають на оборону: Українка була Незламним Генієм! Не була вона прикольною!
Але ми, манкурти й перевертні, такі падлючі, що гірші навіть за хижих ізраїльських вкраїножерів, тому найобуємо жидівських хазяїв. Річ у тім, що весь світ думає (вкраїножери теж), що в агроельфів сакральні символи — це Дідух і Лялька-Мотанка. Але насправді ми ж то знаємо, які в агроельфів сакральні символи — це трі палоскі і пиво Десант. А ми жидам того не кажемо і тому всі їхні зусилля йдуть нанівець. Бо ми, манкурти й перевертні, і є справжні патріоти. Тільки ніхто цього не розуміє. Шкода.
Дзвонить якось одна істота з телеканалу «Вкраїна» і просить телефон генія людства, видатного художника Крадія Бурмиленка, з метою запропонувати йому участь в передачі про гопників, жлобів і бандитизм. Свого часу він намалював парадний портрет уславненого в народних переказах бойового агроельфа Вадіка Тітушка, і саме цей твір хотіли бачити на передачі разом із автором. Я надав цій пані потрібну інформацію, але Бурмиленко відмовивсь від участі в ефірі, оскільки був ангажований на ранковий бодун. Отже, довелося мені їхати на це їбуче шоу, взявши під пахву портрет пана Тітушка. Ну, оце ж припиздив я рано-вранці на запис, в доброму гуморі, і ніщо не передбачало ніякого медіа-лиха. Втім, Недайбог розпорядивсь інакше.
Оскільки я не був в курсі інтриги, що її затіяли співробітники цього упирятника, я прикульгав в ту люту дупу з метою розповісти про соціал-гумористичний проект «Жлоб-арт» і донести людям крихту правди про життя. Але, не попереджений про телезаколот, несподівано зустрів біля входу в жахливий ангар безпосередньо самого пана Тітушка, який курив сігарету в компанії підозрілої жінки, що статурою нагадувала літню клопиню. Своїми очима вони вгледіли знайомий абрис у рамці й чемно підійшли до мене з метою розпитати, що це за хуйня така цікава, і чи не провокація це або ж знущання над їхньою гідністю. Картина Бурмиленка їм не сподобалась, оскільки люди такого штибу сприймають все глибоко особисто, буквально будь-що. Клопиня повідомила, що якшо цей художній твір опиниться під час ефіру в студії, то вони його знищать об мою голову. Також ця пані дипломатично запропонувала подарувати цей витвір їхньому гоноровому клоповнику, на що я не погодився, звісно.