Тобто, бачимо, що від самої природи цей талановитий нарід не мав потягу до філософської науки, а радше мав схильність до мрійливості, але не до міркування, хоча свої філософи-колумністи в нього, безперечно, були. Так, історія донесла до нас ім’я мережевого проповідника і заколотника Відра Торчинського, знаного своїми шаманськими вусами та аристократичними підйобочками.
А от релігійні уподобання агроельфів набагато цікавіші та різноманітніші, і були вони двох типів — автохтонні та поцуплені в сусідів. Існує старовинна легенда, в якій розповідається про те, як король міфічного королівства Рус, Владимор Краснодракула, вогнем і мечем насадив серед агроельфійського електорату модну ромейську релігійну систему — мракослав’я, про яку ми розповімо далі. Самі ж агроельфи в ті каламутні часи сповідували тихе й цілком безпечне поганство, подібне до вірувань тевтонів, єбалтів та інших диких племен континенту — звичайне хатнє многобожжя. Пантеон богів, що їм вклонялися агроельфи, був приблизно таким: Старий Перун, Трубог, Недайбог і богиня несподіваного врожаю Мукла, ну і до того чимало дрібніших божків, як, наприклад, бог раптового розбрату і бог прогнозованої зради, а також безліч інших. Якихось певних і конкретних письмових згадок про цих богів майже не збереглося, хоча це й не завадило поганству пережити потужний ренесанс і глибоку модернізацію за часів розквіту Наддніпрянської Імперії. Світ, за цією системою, ділився на три горизонтальні сфери: Сравь, Жвавь, Пхавь. Сравь — це підземне царство пітьми і каналізаційного смутку. Жвавь — людський світ з усіма його надіями та потрясіннями. Пхавь — це небесний світ з богами і преференціями, куди всі марили пропхатися після смерті.
Тож повернімося до часів Імперії і розглянемо вірування, що сповідували агроельфи та інші субетноси Наддніпрянщини: орки, фаріони, гопніки, георгієвські кавалери, чухонські виселенці, поліцаї і т. ін.
Найбільш розповсюдженою світоглядною системою було мракослав’я місцевого агроельфійського та прийшлого оркочухонського взірців. Цим каргохоббі були вражені майже всі прошарки наддніпрянського суспільства. Існує наукова версія, що цю розвагу було винайдено древніми гномами-цадиками східного царства Жидь, і з часом вона набула великої популярності, адже гноми-цадики знані своєю винахідливістю, тому вірування вийшло захопливим.
Суть його полягала у взаємній домовленості вірян про наступне: той, хто посмів народитись — одразу вважався винуватим, причому одразу в усьому. Ця гуманістична доктрина мала свою окрему назву — гріх. Від самого початку вірянин був у мінусах і кругом неправий, що додало національному характеру агроельфів приємної неврастенічної нотки. Друга доктрина — це віра у вічне потойбічне життя із трьома сумнівними перспективами, котрі пишно звалися Раєм, Пеклом і Вічністю. Подробицями мало хто цікавився, і панувало таке загальноприйнятне визначення — Рай, це щось вічно приємне, а Пекло — щось вічно страшне. Вічність агроельфів чомусь не обходила, очевидно, через те, що мало хто з них був здатен осягнути сенс цього слова, не кажучи вже про його зміст.
Ця світоглядно-каркасна конструкція мала пишну міфологічну надбудову, розроблену з релігійного переляку. Вірили в триєдиного Бога, хоча, крім кількох богословів, ніхто навіть і не намагався осягнути цього доктринального жарту. Вірили в теоретично можливе спасіння від гріха, а отже, й від Пекла. Вірили у відповідний багатоходовий план цього спасіння, який було розроблено в Небесних Нетрях, і якось запізно, але в той же час несподівано розповсюджено серед агроельфів. Також існували напівпоганські культи всіляких пророків, різноманітних святих, блаженних, кручеників, угідників і негідників, залучених до мракослав’я. Загалом, воно майже нічим не відрізнялося від готичних культів західних демократій, хіба що мало застаріліший календар, а попи і церковне обладнання виглядали трохи кумедніше. Таким чином можна побачити, звідки в агроельфів Наддніпрянщини ростуть роги характеру. Пересічний агроельф завжди винуватий, чекає на покарання, щось підозрює, комусь не довіряє. Через це в ньому накопичується великий руйнівний потенціал, що циклічно обрушується перш за все на нього і зрідка на дійсно доречний об’єкт. Цей тип агроельфа, власне, і творив гішторію Наддніпрянської Піднебесної. Видатні ельфожери і заворушники зростали саме на цьому ґрунті.