Суть вчення полягала у Великому Очікуванні, приємній грі на бандурі й залякуванні наддніпрянських гномів-цадиків майбутнім пришестям. Відомо, що деякі гноми-цадики страшно бояться Бандери, незважаючи навіть на те, що багато хто з їхніх сородичів вправно гасав горами в складі ельфійського війська і навіть подавав набої лютувальникам. Згодом на ґрунті цього віровчення виникла синтетична секта ОУН-Шінрікьо, адепти котрої труїли пасажирів токійської підземки іпритом з метою залякування і прагнули помсти.
Також по всій Наддніпрянщині набув значної популярності містично-побутовий культ богині Мами Зони — оркського походження. Він поєднував у собі мракославну доктрину провини і тілесної кари з неопоганською зухвалістю та вуличним хамством. Цей культ складався з розгалуженої мережі дрібних вірувань і забобонів карно-процесуального характеру та користувавсь неабиякою популярністю серед усіх людських верств. Церква Мами Зони була стихійною організацією месіанського спрямування, мала впливовий пропагандистський апарат у вигляді тисяч вівтарних виконавців, які оспівували Маму Зону у своїх псалмах. Головний пророк культу — чухонський храмовий виконавець Мануїл Куб, котрий прийняв мученицьку смерть від агентів чухонської спілки композиторів (за однією з версій, його забили на смерть тяжким ковбойським гобоєм). Голос цього пророка в записах можна було почути по всій Піднебесній, починаючи від темних вугільних проваль Дриндурасу та Чималої Лугандоні й аж до готичних храмів Львувського Кресу, не кажучи вже про агроельфійські мазанки та оркочухонські нори. Основними споживачами культу були гопніки всіх провінцій, чухонські виселенці, орки, поорчені агроельфи та георгієвські кавалери, хоча адепти траплялися навіть серед містиків-характерників Дикої Хортиці та філософів-космістів.
П’ятим за впливовістю в Піднебесній був цілком місцевий неопоганський симулякр релігійної діяльності — недовіра, з відреставрованим агроарійським пантеоном із Недайбогом на чолі. Адепти культу відзначалися неабиякою живописністю думки і вигадливістю, що межувала з гарячковою маячнею невиліковного алкоголіка. Це приваблювало до них багатьохнаціонал-патріотів,містиків-характерників, фаріонів, кволомийських гномів, краєзнавців і шкільних викрадачів місцевої балачки у вишиванках. Суть вірування полягала в повазі до духів природи, вірі в месіанську долю власного народу, щоденній приязні до сонму богів, вигаданих одним канадійським шизофреником, та вшануванні Змієвих Валів і коровоградського чорнозему. По-сільському нехитрі предмети культу супроводжували їхні богослужіння — священні вуса, молитовні брови, плетені з рубероїду брилі тощо. Культ не відзначався особливою кровожерливістю, тож не будемо зупинятися на ньому надто детально.
Чільне місце в колекції вірувань епохи Піднебесної Наддніпрянської Імперії посідали свіжозапозичені та похмурі культи тибетського походження. Вони не встигли аж так вплинути на світогляд агроельфів, але все ж таки набули популярності серед деяких верств населення завдяки своїй екзотичності, мальовничості і прикольним дзвоникам на мотузці. Оркотибетська церква Бон-Бон, секта жовтобрильників Дупа Кагью, вайшнавські осередки, прихильники Подолай-хами XIV, дзенські школи миттєвого переосягнення й багато інших.
Також були присутніми на соціяльно-культурній мапі й деякі школи західного походження, як-от: вайт-паувер секондхеди — прихильники тевтонського півбога Вервольфа Гримлера, різного штибу вандали та розкрадачі футбольних могил, які культивували бійки під гастрономом, пиздили одне одного та гостей столиці, пили і всіляко розбишачили по ночах. Це, власне, і все, якщо не поринати в подробиці.