Дриндураська парламентська еліта та оркористократія пішла на мирову угоду з обставинами і зачаїлася, а оркочухонські та поорчені агроельфійські маси, які підтримували на цьому святі волевиявлення бик’Ябиковича, скуштували паруючого гівна на лопаті. Імператором Піднебесної Наддніпрянщини став Бджол-Прущенко, агроканцлєром імперії було призначено пані Волькірію Тормошенко. Настав час сумних політичних колізій, солодких надій, очевидних прорахунків, неочевидних перспектив і дружніх зрад. Боротьба промислової оркористократії та гербової шляхти за Врожай набула таких пишних і гротескових форм, що перетворилася з тихого шарудіння в парламентських кулуарах на шикарну оперну постановку з повним симфонічним оркестром.
В цьому місці текст гішторичних хронік Піднебесної Наддніпрянщини обривається, і все, що ми маємо, — це лишень короткий фрагмент з історії таємничого Лохвицького повстання. Ні час, ні терміни, ні дійові особи цього потрясіння нам не відомі. Наводимо тут остаточну редакцію збереженого тексту.
«В роцѣ незнаємім приїдохомъ агроельфовє і уєбаша ці пѣдорасовє дуже мрачно».
...Розлючені лохвицькі агроельфи форсували Дніпро, вдерлися до Кобзарщини, обложили місто Чорна Церква і в два дні спромоглися його взяти та спопелити. Було винесено в повітря чорноцерківський шинний завод, а циклопічні склади з гумовими покришками підпалено з чотирьох боків. Їдкий та нестерпно смердючий дим надовго заволік чи не всю північ Кобзарщини аж до Пущі-Заспи й Отруєного Лісу. Покручені тіла забитих тітушкоорків вкрили собою всі околишні бурякові плантації.
В цю історичну ніч Герой Перунович підняв до бою свої залізні агроельфійські легіони і попер на столицю. Дриндураські орки і поорчені агроельфи оточили столичну фортецю кованими возами різноманітного модельного ряду і всю ніч люто відбивалися від національної гвардії та львувського Ваффен-SS. Врешті, гвардійці дивом пробили оборону таборитів і почалася страшна різанина.
Охоронні зграї приватної армії імператора набиралися з поорчених агроельфів та дриндураських легкоозброєних гопників, на них, власне, й спиралася імперська теократія. Це ненадійне хоч і добре обладнане військо очолював наближений до імператора Піднебесної барон Ментоглав, древнього оркористократичного роду. Зі свого готичного бункеру в Пущі-Заспі він пильнував за порядком в Імперії і як міг придушував демократичні ініціативи та викривав агроельфійські змови. На підмогу барону привів своє годоване військо чугуєвський шляхтич-лігарх Пан Гєпа — п’ять тисяч відбірних салтівських упирів і півтори тисячі залютинських гопників, закованих у брендовані спортивні лати та кольчуги...
...Під мурами почалася різанина. Хоробрі фастівські агроельфи, загартовані в боях, не лишали шансів деморалізованому чугуєвському війську лігарха Пан Гєпи. Врешті, пневматичний стінойоб пробив північний мур Кабмінського замку і лава повстанців затопила собою міністерські коридори. Всіх спійманих управлінців і хозяйствєників було перевішано прямо по кабінетах, більшість взятих у полон міністрів порубали сокирами на середні шматки та накрутили з них консервації, а бувшого на той час міністром освіти та покращення історичних фактів Наддніпрянщини, вченого гуманіста Аноніма Тютюнника прив’язали до молодої свині і за допомогою полкової катапульти дальньої дії зажбурнули в Бєлгородську область Чухонської Імперії. Як писали хроністи, чисто на згадку, ну і па пріколу, канєшно.
...У той же час національні гвардійці штурмували бастіони Верховної Вади. Парламентарії та солдати барона Ментоглава поливали повстанців киплячим словесним проносом, словарним запасом, закидували тяжкими пачками законопроектів і постанов, але за кілька годин оператори пневматичного стінойоба впоралися із кованою парламетською брамою, вона луснула, і гвардійці кинулися в пролом. Першим вдерся до парламентських кулуарів Відро Торчинський (після війни проголошений святим), що страшно орудував своїм дворучним фламбергом тевтонської роботи, сіяв смерть і власним прикладом безстрашно вів агроельфів у вир рубанини. Подолавши останній спротив загонів барона Ментоглава, гвардійці пробилися до сесійної зали, де чекали на покарання впрілі та смертельно перелякані фракційні і позафракційні депутати останнього скликання. Суд був коротким, а розправа швидкою — все скликання затрамбували в товарні вагони, двері заварили, загнали цей потяг у підземне депо, а вхід завалили камінням, засипали коровоградським чорноземом і засадили калиновим гаєм...