— У мене є жених, — із деякою гордістю сказала Неліда. — Я би хотіла, щоб ви познайомилися.
— Чому б і ні, — байдуже озвався Відаль, думаючи, що в Неліди гарні руки.
— Знаєте, він працює автомеханіком. І дуже обдарований — грає в народному тріо «Лос портеньїтос[11]». Вечорами вони виступають по ресторанах у центрі — здебільшого в «Пласа Італія».
— Ви вже заручені?
— Так. Лишилося призбирати грошей на житло та меблі. Аби ви знали, як він мене кохає! Жити без мене не може.
І Неліда продовжила хвалитися: коли її послухати, то все життя вона знай собі пишалася по вечірках і танцях, і всюди була безперечною королевою. Відаль слухав її з теплою недовірою.
Розчахнулися двері, і на порозі постав здивований Ісідоріто.
— Даруйте, я вам завадив.
— Ваш батько нездужав, — пояснила Неліда, — і я сказала, що посиджу з ним, доки ви повернетесь.
Відалю здалося, що дівчина зашарілася.
VI
Наступного ранку він почувався вже краще, хоч і не зовсім оклигав.
Мавши гроші, міркував Відаль, можна було б піти в аптеку, зробити укол, і все минулося б (хай не одразу, а через тиждень, після повного курсу). Але без пенсії про жодні витрати, крім необхідних, не могло бути й мови. Добре, якби в аптеці його прийняв сеньйор Ґаравента — чоловікові з чоловіком легше обговорити подібні речі, — але не донья Ракель.
Хоча, як на те, легка рука була в неї, а самого аптекаря вважали добрячим катюгою.
Дорогою до вбиралень Відаль зустрів Фабера та Больйоло, який щось розказував, нервово й палко жестикулюючи.
— А ви де ховалися вчора ввечері? — спитав Фабер, ледь посуваючи співрозмовника.
— Я… — ніяково завагався Відаль; утім, пояснень не знадобилося.
— Щодо мене, — втрутився Больйоло, — то мене так легко не заскочиш.
Відаль із цікавістю глянув на нього. Больйоло говорив якось дивно: навіть вираз обличчя змінився.
— Мені вдалося сховатись у виходку, — підвищив голос Фабер, змушуючи слухати себе, — але, слово честі, такої ночі нікому не побажаєш! Сиджу, коли раптом почали стукати в двері. Я вже подумав, що кінець мені, але вони пішли.
— Щодо мене, — правив своєї Больйоло, — то мене так легко не заскочиш. Ці хлопці мене оточили, а я зметикував, що краще носа тримати за вітром.
— На світанку, як стало вже можна виходити, — продовжував Фабер, — я не зміг підвестися. Стільки часу просидів, не знаю, що то мене вхопило — люмбаго чи спазм у попереку.
— І я так само, — із солідарності відгукнувся дон Ісідро.
— Ні, ні, — заперечив Фабер. — Я після того ще довго не міг розігнутися.
Їхню увагу знову привернув Больйоло, хоч і був скупий на слова.
— Хлопці всілися грати в карти, і ми собі гомоніли — допізна планували напади. Тільки не думайте, що я зручно влаштувався. Вони збиралися в центр, і я немов на голках сидів, хоч так і не скажеш. Зборисько почало розходитися; я хотів лишитись, але вони потягли мене за собою. Я думав піти з групою вашого сина — принаймні його я знаю, — та двоє з них підхопили мене попід руки, і так, по-дружньому теревенячи, ми довго-довго йшли в напрямку Галереї Пасіфіко[12]. Біля складів «Хйолю»[13] один із хлопців — його звали Нене — так само дружньо наказав мені забути все, що я почув цієї ночі. Ще один похвалив мою штучну щелепу, сказав, що тільки подивиться й висмикнув її в мене з рота. Ви не повірите: я попросив віддати її, і найдрібніший із них заявив, що, коли я хочу повернутися додому неушкодженим, то краще не зволікати.
— Ми бодай відбулися дешевше, ніж Уберман, — завважив Фабер.
— Доне Ісідро, ваш син справив на мене враження відповідального юнака, — улесливо мовив Больйоло, як завжди за делікатних обставин. — Ви будете такі ласкаві поговорити з ним?
— Поговорити? — перепитав Відаль.
— Хай він попитає: може, в мене ще вийде якось вернути щелепу? Ви ж знаєте, яка вона дорога.
— Знаю, аякже.
— Я можу на вас покладатися?
— Мабуть. А що сталося з Уберманом?
Недовірливо звівши брови, Больйоло все ж заходився пояснювати:
— Він, бідолашний, їхав машиною по Лас-Ераса…
— Дозвольте, я розкажу, — знову посунув його Фабер. — Я вирізав зізнання вбивці з «Ультіма opa», — він витяг аркуш із кишені й обережно розгорнув. — Слухайте, тут усе слово в слово: «Я побачив у попередній машині цю лисину й зрозумів, що виїхав у чужий ряд. По правді, я, очевидно, й без того вже був роздратований. Але повірте, сеньйори, все сталося, саме як я передбачив: інші автомобілі рушили, а той, попереду, так і стояв. Його водій, цей голомозий дідок, спершу сам на силі збирався, а потім почав машину заводити.
11
Зменшувальна форма слова porteños, що позначає жителів портового міста; в Аргентині — самоназва корінних буенос-айресців.
12
Галерея Пасіфіко — історична будівля на розі вулиць Флорида й Авеніда Кордова в Буенос-Айресі. Нині там розташований один із найбільших торгових центрів у місті.