— Я назвав його самогубцем, — повторив Рей.
— Шкода хлопчини, — мовив Відаль. — Такий тягар на його сумлінні.
— Я думаю, він спатиме спокійно, — заперечив Джимі.
— Про кого вони говорять? — знову втрутився Данте.
— Я назвав його самогубцем, — відповів Рей.
Увійшов огрядний лисий чоловік із кам’яним обличчям, м’яким тихим голосом і велетенськими лискучими та зморшкуватими руками. Друзі пояснили, що це родич Нестора чи доньї Рехіни.
— Де вона? — запитав Відаль, коли прозвучало ім’я господині.
— У себе в опочивальні, — пишномовно відказав Рей.
— Можна, я привітаюся з нею? — попросив дон Ісідро.
— Там сусідка, — відповів Данте.
— І все-таки я хотів би…
— Дай жінці спокій, — роздратовано порадив Джимі. — Ти ж її взагалі-то ніколи не бачив.
— Що ти читав? — змінив тему Відаль.
Увійшли два юнаки. Один високий, незграбний та сухорлявий, із прищавим лицем; другий, опецькуватий, мав напрочуд круглу голову й банькаті очі, що мовби поглядали знизу вгору з неприхованою цікавістю. Юнаки привіталися звіддалік, нервово сіпнувши головами, і примостилися в протилежному кінці їдальні.
«Там, де найхолодніше, — подумав Відаль. — Нам, старим, пощастило: ми бодай коло пічки. Запах евкаліпту вкупі зі смородом гасу допомагає від застуди». І знову згадав про Нестора.
— Бачиш? — указав на хлопців Джимі. — Ці двоє мені не подобаються.
— Що ти читав?
— «Ультіма opa». Статтю про «війну зі свинями».
— «Війну зі свинями»? — здивувався Відаль.
— От і я питаю, — втрутився Аревало, — чому «зі свинями»?
— Коли правильно казати «зі свиньми», — докинув Рей.
— Я не про те, — заперечив Аревало. — Нащо взагалі вживати таке означення? Вони там навіть слóва дібрати не вміють. Хіба не краще сказати «з вепрами»?
— Достатньо одного пронози-репортера, і вже ціла країна торочить про «війну зі свиньми», — зазначив Рей.
— Не зовсім так, — відповів Данте. — «Критика» це називає «полюванням на сичів».
— «Сич» звучить краще. Недарма він символ мудрості, — заявив Аревало.
— Але визнайте, — підморгнув Джимі Аревалові та Рею, — ви воліли б називатися «вепрами».
Хлопці засміялися. Увійшла сусідка, несучи на таці чашки з кавою.
— Тихіше, сеньйори, — дорікнула вона. — Не забувайте, що в домі небіжчик.
— Його вже привезли? — запитав Відаль.
— Іще ні, та це не має значення, — відрубала сусідка. — Добра кава?
— Яка дикість, — відповів Данте. — Небіжчика везуть, а ми й бровою не ведемо.
— І що це за балачки такі про сичів і свиней? — звернувся Відаль до Джимі, розмішуючи цукор у чашці.
— Хто його зна.
— Звідки вони це взяли? Кажуть, наче старі люди — жадібні, захланні та смердючі егоїсти, — пояснив Аревало. — Геть як свині.
— А я згоден, — притакнув Джимі.
— Подивимось, якої ти заспіваєш, — застеріг його Данте, — коли вони й до тебе доберуться.
— До мене — ні, — відповів Джимі. — Я не старий. Мене всі запевняють, що я в самому розквіті сил.
— І мені те саме говорять, — озвався Рей.
— А мені вже стільки разів це казали, що й чути набридло, — докинув Данте.
— Куди тобі до нас, — роздратовано буркнув Джимі.
— Недарма ескімоси й лапландці вивозять своїх старих у тундру, щоб вони там замерзли на смерть, — сказав Аревало. — Захистити старих можна хіба жалісними сентенціями, мовляв, вони стільки для нас зробили, у них також є почуття, вони теж мучаться і так далі.
— Шкода, що молодим це невідомо, — іронічно завважив Джимі, — навіть активістам молодіжних комітетів. Тільки нам, бідолахам.
— Найгірше, — озвався гість із велетенськими руками, — це те, що їм не потрібні розумні пояснення. Їм вистачає тих, які в них є.
Увійшов низенький худорлявий чоловічок з обличчям гострим, немов голівка ціпка.
— Ви знаєте, як це сталося? — запитав він.
— Я скажу так, — мовив Аревало. — В основі цієї війни зі стариганями на користь молодих — сентиментальні фрази.
— Ви знаєте, як це сталося? — повторив новоприбулий. — Здається, його скинули на землю й затоптали ті, хто виходив і сходив з трибун.
— Бідолашний Нестор, ці виродки розтоптали його на смерть, — озвався Відаль. Із протилежного кінця вітальні високий хлопець оголосив:
— Вони вже їдуть.
— Тоді я піду собі, — сказав Еладіо. — Лишимося ми тут чи ні, сердешному Несторові це вже не допоможе.