— Що сталося? — повторив він.
— Я мушу сказати тобі щось дуже важливе, — повторювала вона, жадібно стискаючи його в обіймах.
У цій незручній, майже болючій позі — її тверде передпліччя тиснуло йому на шию, аж він мусив непомітно хилитися вбік, — Відаль замислився, чому сьогодні зранку його так завзято домагаються жінки. Пропонують себе, коли він такий смутний, такий неготовий. Чи мусить він розуміти цей факт як іще один доказ неприродного перебігу речей? Інше можливе (і не таке песимістичне) тлумачення, вочевидь, полягало в збігу обставин — щасливому чи не дуже. Потім він припустив, що Маделон, імовірно, не пропонує себе, а справді хоче щось йому сказати, аж раптом, ніби прочитавши його думки, вона пояснила:
— Уґіто сказав мені, що його небіж… а він усе знає… розповів йому… Ох, я не можу повірити!
— Що розповів? — перепитав Відаль, насилу тамуючи роздратування.
— Що ти позначений і будеш наступною жертвою.
Відаль розсердився на Маделон, наче вона була винна в тому, що повідомила. Дурна, гадає, що він, почувши цю звістку, захоче її обіймати! Думаючи про це, він завважив, що Маделон з особливим зусиллям притискає його нижче поперека. Тверезо, хоч і не без тривоги людини, яку щомиті можуть втягнути в небажану історію, Відаль запитував себе, що буде далі, що він робитиме з цією жінкою, котра так надсадно дихає в його обіймах. Він мав співчутливу вдачу й не забув колишньої Маделон, тож не хотів відштовхувати її, але сумнівався, що в такій ситуації зможе діяти з власної волі. Він спробував уявити її молодою, проте вона мала вигляд і запах нинішньої Маделон.
— Ці Больйоло, дядько та небіж… — промовив Відаль, намагаючись виграти час.
— Не думай про них, — порадила Маделон. — Тебе не збуджує небезпека? Мене — так.
Прочинилися двері, й до них долинуло:
— Перепрошую.
Одного-єдиного слова Неліді стало, щоб виразити всю силу своєї люті. Обличчя в дівчини дивно посіріло, взялося рожевими плямами, а очі палали, ніби в пропасниці. Після її короткої з’яви двері з грюкотом зачинилися. У розпачі, наче сталася катастрофа, Відаль негайно поклав усю провину на Маделон, та, перш ніж заговорити, зміркував, що жінка, можливо, бачить усе інакше, й обмежився фразою:
— У цій кімнаті спокою нам не дадуть. У суміжній Ісідоріто… Щомиті хтось може зайти.
— А ти замкнися на ключ, і все, — відповіла Маделон.
— Так, але мене рознервували. Знаєш, як воно зі мною тоді. Клянуся, тепер я нічого не зможу.
— Не перебільшуй.
— Крім того, я спізнююся назад на чування. Люблю все робити вчасно. Зустріньмося якось на тижні ввечері.
Маделон кволо заперечувала, просила призначити їй точну годину побачення й пропонувала Відалеві переховатись у шпалерні, бо годі легковажити пересторогою Уґіто. М’яко підштовхуючи, Відаль провів її до дверей і, коли залишився сам, спробував удати неабияке піднесення духу, як то бувало з ним у дружньому товаристві, проте дарма. Навпаки, тепер він замислився про істинні причини свого відступу й пошкодував, що був нечемний з Маделон і зрадив Неліду. Втім, Відаль відкинув цей другий докір самому собі, оскільки ніщо не давало підстав припускати, наче між ними з дівчиною є щось більше, аніж звичайні дружні стосунки. Істинні причини він проаналізує згодом. Дон Ісідро відмовився від мате (уже було пізно) і, кусаючи булочку, вийшов з кімнати, сподіваючись, що надворі не зустріне Маделон. Краще вийти повз туалети. У другому подвір’ї він зустрівся з Нелідою; та відвернулася. Відаль почав був мимрити якісь пояснення, але мусив замовкнути через появу Антонії.
XXV
Розмова в домі Нестора оберталася довкола старих, яких, не так зі злості, як задля забави, жбурляли в петропавлівські вогнища. У їхньому кварталі четверо чи п’ятеро жертв дістали незначні опіки — цим бідолахам надали допомогу в аптеці Ґаравенти, — проте одну бабцю з опіками другого ступеня поклали в лікарню Фернандеса. Ще говорилося про викрадення — новітню тактику на цій війні, появу якої, на думку Відаля, спричинила жадоба грошей.
— Аби тільки Джимі теж викрали. Не знаю, звідки ця думка…
— Гадаєш, може бути щось гірше? — спитав Аревало.
— Із цими навіженцями…
— Мусимо зберігати спокій, — заперечив гість із велетенськими руками.