— Сьогодні вночі, — повторив Леандро.
— У якій він палаті?
— Цього ми не знаємо, — сказав Відаль. — На нього напали.
Тим часом Данте заходився терти пальцем щелепу та нюхати його.
— Що ти робиш? — запитав Відаль.
— Вона розхитується, їжа застрягає та смердить, — пояснив Данте. — Та в тебе й самого штучні зуби. Ти ще побачиш, як це.
— Ви родичі потерпілого? — запитав лисий приземкуватий сеньйор із круглою головою, схожою на гарбуз із вирізаним у ньому обличчям. На нагрудній кишені його халата синіми нитками було вишито «Лікар Л. Каделаґо».
— Ні, не родичі, — мовив Відаль. — Ми друзі. Друзі дитинства.
— Байдуже, — похапцем відповів Каделаґо. — Ходімо зі мною.
— Лікарю, як він? — обізвався Рей. Каделаґо спинився. Він здавався заглибленим у власні думки, і питання його очевидно збентежило.
— З ним усе добре? — тепер уже з неприхованою тривогою втрутився Данте.
— «Все добре»? — спохмурнів лікар. — Що ви маєте на увазі?
— Наш друг Аревало… — белькотів Данте, — він не помер?
— Ні, сеньйоре, — скрушно мовив Каделаґо.
— Він у критичному стані? — промимрив Відаль.
Каделаґо всміхнувся. Друзі наготувалися вислухати втішні новини.
— Так, — підтвердив лікар. — Він дуже слабий.
— Як шкода, — мовив Відаль.
— Ми вже навчилися давати раду з такими випадками, — вів далі посмутнілий Каделаґо.
— Лікарю, але як на вашу думку, він житиме? — допитувався Відаль.
— Щодо цього, то жоден медик, свідомий власної відповідальності, не скаже вам напевне… — мовив той і лиховісно додав: — Але існують способи контролювати таку ситуацію. Безперечно, існують.
Аж тут Відалеві здалося, що колись він уже бачив лікаря Каделаґо — чи ще когось, хто всміхався, коли сумував, — чи, може, та зустріч йому наснилася.
Слідом за понурим Каделаґо друзі дійшли до ліфта.
— З цим типом ми не домовимося, — прошепотів Відаль Реєві.
— А як із ним розмовляти, коли ми ні бельмеса не тямимо в медицині? Розумієш, ми з іншого світу.
— На щастя.
«Чоловік живе собі, такий певний, — думав Відаль, — і навіть у розпал війни гадає, що лихо спіткає когось іншого, та щойно помре його друг (чи просто скажуть йому, буцім той може померти), як усе довкола робиться ірреальним». Усе змінювалося, неначе в театрі, коли кольоровий диск обертається перед прожектором. Сам лікар Каделаґо, ця невідповідність його слів та виразу, і голова, схожа на круглий гарбуз, у який ставлять запалену свічку, щоб вечорами лякати дітисьок, — усе здавалося фантасмагоричним. Відаль відчув, як занурюється в кошмар, а точніше — як ціле життя його вже віддавна стало кошмаром. «Але ж є Неліда», — нагадав він собі і трохи підбадьорився, та невдовзі його наздогнала думка: «Це ще хтозна». Тим часом знову заскімлив Данте, покинутий сам на сам зі своїми нудотними жалощами:
— Чого ми так довго? Чого не пішли одразу? Мені тут не подобається.
«Та він же старий», — подумав Відаль. Старіння набрало обертів, і мало що в Данте лишилося від колишнього Відалевого друга; останнім часом він перетворився на докучливе, вередливе створіння, якого терпиш побіля себе з вірності давнім звичкам.
— Вам усім уже виповнилося шістдесят? — запитав у ліфті Каделаґо.
— Мені ще ні, — миттю відповів дон Ісідро.
Вони вийшли на п’ятому поверсі. «Данте слушно каже, — знову подумав Відаль, — мені й самому тут не подобається. Як згадаю про ту свободу, яка лишилася там, назовні — аж страх бере, наче втратив її безповоротно».
XXXIX
— Ось його палата, — показав лікар.
Обабіч коридору були палати на два або чотири ліжка, розділені білими ширмами. Друзі увійшли, і Аревало підняв руку. «Добрий знак», — подумав Відаль, хоч і помітив темні широкі смуги, які спотворювали товаришів вид. Друге ліжко стояло вільне.
— Що сталося? — запитав Рей.
— Я піду обійду пацієнтів, — озвався лікар. — Ви мені не хвилюйте його. Поговоріть, але не хвилюйте мені його.
— Віддухопелили мене, Рею. Мало душу не витрясли, — пояснив Аревало.
Його обличчя розтинали дві подряпини. Одна, темніша, западала десь попід вилицю, друга, багряна, оперізувала чоло.
— Як ти почуваєшся? — спитав Відаль.
— Болить. Не тільки обличчя, ще нирки. Я впав на землю, і тоді мене кóпали. Лікар каже, що стався внутрішній крововилив. Дає мені оці таблетки.
Пляшечка стояла на нічному столику, між годинником і склянкою води.