— Привіт, хлопче.
І прокидаючись:
— Привіт, хлопче.[xviii]
Наша кімната була зовсім крихітна. І брудна. Миса — засмальцьована. У Барріо Чіно ніхто й гадки не мав прибирати кімнату, прати свої речі чи білизну — окрім хіба сорочки, певніше її коміра. Замість комірного Стілітано раз на тиждень цілував господиню, яка подеколи називала його сеньйором.
Якось увечері він ледь не встряв у бійку. Ми шпацерували calle Карменом, було майже поночі. Тіла іспанців вряди-годи набувають струмливої гнучкості. Деякі з їхніх поз набувають двозначності. При денному світлі Стілітано не помилився б. Не так було цього разу, коли ще тільки сутеніло. Він здибав трьох чоловіків, які розмовляли тихцем, але рухи яких були водночас і жваві, і млосні. Минаючи їх, Стілітано зухвало кинув кілька грубих слівець. Троє жвавих кремезів — вони виявилися звідниками, відповіли на його образливі слова. Спантеличений, Стілітано зупинився. Троє чоловіків приступили до нього.
— Ти що, маєш нас за підарів, що розмовляєш таким тоном?
Хоч Стілітано й збагнув, що дав маху, а все ж поклав собі похрабрувати переді мною.
— І що з того?
— Сам ти підар.
До нас підійшли жінки, чоловіки і обступили колом. Бійки, здавалося, не уникнути. Один із молодиків відверто провокував Стілітано.
— Якщо ти не підарас, пусти мені юшку.
Перш ніж удатися до кулаків чи зброї, босота довго просторікує. І не для того, щоб залагодити конфлікт, — просто вони випробовують один одного, підбурюючи до бійки. Інші іспанці, їхні друзі, підбадьорювали трійцю. Стілітано відчув, що пахне смаленим. Моя присутність уже його не обходила. Він сказав:
— Ви що, хлопці, будете махатися з калікою?
Стілітано простяг до них свою куксу. Він це зробив так просто й стримано, що його мерзенне кривляння, замість викликати в мене огиду до Стілітано, піднесло його в моїх очах. Він ішов від них не під шикання, а під шепіт, яким доброчесні люди висловлюють душевне сум'яття, відкриваючи поруч із собою злиденність. Стілітано повагом задкував під захистом своєї кукси, викинутої вперед. Брак руки був не менш реальний і дійовий, ніж знак королівської влади, ніж рука правосуддя.
Ті, кого одна із їхнього ж таки числа називає Каролінками, урочистою процесією рушили до місця зруйнованої вуличної вбиральні. Під час заворушень 1933 року заколотники зрівняли з землею один із найбрудніших, але й найдорожчих нужників. Він стояв поблизу порту й казарми, і тепла сеча тисячів солдат роз'їла листове залізо. Коли смерть нужника стала незаперечною, Каролінки в шалях, мантильях, шовкових сукнях, піджаках із підкладними плечами — не всі, а лиш обрані — урочистою ходою рушили до румовища, щоб покласти великий букет червоних троянд, перев'язаних жалобною стрічкою. Почет вирушив із Параллело, перетнув calle Сан Пауло, спустився по Рамблас де Лос Флорес до пам'ятника Колумбові. Ґомиків було може душ із тридцятеро, вони рушили о восьмій ранку, на сході сонця. Я спостерігав за їхнім ходом, супроводжуючи здалеку поглядом. Я знав, що моє місце серед них — не тому, що я був однією з них, але мені здавалося, ніби їхні пронизливі голоси, крики, переяскравлені жести мали на меті лиш одне — пробитися крізь стовпище людської зневаги. Каролінки виглядали велично. Вони були Доньками Осороми.
Добувшися порту, вони повернули праворуч, до казарми, і на вкрите іржею смердюче листове залізо зруйнованого пісуара, на купу мертвого брухту поклали квіти.
Я не брав участи в тій ході. Я був серед іронічного поблажливого юрмиська, що розважалося, дивлячись на те все. Педро безсоромно хизувався своїми накладними віями, а Каролінки — своїми божевільними витівками.
Тим часом Стілітано, уникаючи моєї любови, ставав символом цнотливості і навіть стриманості. Чи часто він кохався з дівчатами, про те я не відав. Лягаючи до нашого ліжка, він виказував соромливість і так вправно засовував між своїх ніг полу своєї сорочки, що я не встигав добачити його члена. Навіть хтивість його ходи, бездоганність рис обличчя не робили його поступливішим. Він ставав утіленням льодовика. Я волів би віддатися найдикішому з негрів із найкирпатішим і найлютішим обличчям, щоб у мені залишилося місце лише для любощів, і тоді моє кохання до Стілітано набуло б іще чіткіших обрисів. Отже, я міг перед ним відважитися на найбезглуздіші, найганебніші пози.