Я не полишав злодійського ремесла, патраючи ночами гомиків, які попадалися під руку. Повії з вулиці Бютрі (цей квартал тоді ще не був зруйнований) скуповували в мене крадені речі. Я залишався таким, як і раніше. Мабуть, я трохи передавав куті меду, дістаючи при кожній зустрічі з лягавими новісіньку посвідку, вимахуючи нею перед їхніми очима, на якій Бернар власноруч поставив печатку префектури. Він відав про моє життя і ніколи не докоряв ним мені. Та все ж одного разу, пробуючи виправдатися, що він лягавий, завів зі мною мову про мораль. Навіть із погляду естетики будь-якого вчинку я не міг його збагнути. Добра воля всіх моралістів розбивається об те, що вони називають моєю несумлінністю. Якщо вони доведуть мені, що вчинок огидний через зло, яке він спричиняє, то я сам потім суджу, за допомогою пісні, яку воно видобуває з мене, про його красу і вишуканість; себто я сам вирішую, відкидати його чи приймати. Нікому не навернути мене на праведний шлях. Ба більше, вони, либонь, можуть знову заходитися мене перевиховувати естетично, але для вихователя це все-таки ризиково — дати себе переконати і стати на мій бік, якщо обидві сторони підносять красу до ранґу найвищої влади.
— Я не дорікаю тобі, що ти фараон, сам знаєш.
— Тебе від цього не нудить?
Я розумів, що йому не поясниш, яке запаморочливе почуття вабить мене до нього, і мене охопило лукаве бажання трохи йому дошкулити.
— Це мене трохи дратує.
— Гадаєш, аби бути поліцаєм, не потрібна сміливість? Це ще небезпечніше, ніж уявляють.
Але він говорив про фізичну сміливість і небезпеку. А втім, його це мало обходило. Окрім декотрих (Пілоржа, Жави, Соклая, чиї обличчя виказують сувору мужність, але приховують багнисті болота на кшталт тропічних районів, званих тремтячими саванами), герої моїх книжок і чоловіки, яких я шукав для кохання, виглядали такими самими кремезними, лишаючись до непристойності безтурботними. Бернар був схожий на них. Одягнений у костюм масового виробництва, він був виклично елегантний, — як марсельці, що з них він глузував. Він був узутий в жовті із трохи зависокими підборами черевики, і все це надавало його тілу стрункості. То був найвродливіший серед італійців, яких я знав. У його душі я відкрив, на щастя, якості, несумісні з чесністю та незламністю, якими наділяють у кінофільмах лягавих. То був паскудник. Але попри всі свої вади, яким чудовим серцеїдом міг би він стати, та ще й добродієм, якби трохи помудрішав!
Я уявляв, як він переслідує небезпечного злочинця і на повному бігу хапає його, як декотрі регбісти кидаються на прудконогого суперника з м'ячем, стискають його в обіймах і притискаються головою до ворожої кульші чи матні. Злодій триматиме свій скарб, боронитиме його, трохи побундючиться, а потім двоє чоловіків, збагнувши, що володіють кремезними тілами, і бувши готові на будь-яке зухвальство, ці двоє чоловіків, двоє споріднених душ, обміняються дружніми усмішками. Накидаючи цій короткій драмі своє продовження, я здавав бандита поліцаєві.
Наполягаючи (та ще й як заповзято!) на тому, що кожен із моїх друзів мав свого двійника-поліцая, чи не скорявся я якомусь темному бажанню? Ні злодія, ні лягавого я не збирався прикрашати лицарськими доблестями, якими щедро наділяють героїв. Жоден із них не був тінню іншого, але оскільки як один, так і другий, на мою думку, були поза суспільством, яке відлучило їх і прокляло, то я, можливо, прагнув їх злити водно, щоб виразніше побачити плутанину, з якою їх змішує людський загал, коли каже:
«Поліцаїв вербують ще з півчих дитячого хору».
Як би я хотів, щоб поліцаї та злодії були красюками, щоб їхні сяйливі тіла помстилися вам за вашу зневагу до них. Міцні м'язи і поправні риси обличчя мусили б оспівати і прославити нечисті заняття моїх друзів, викликати у вас повагу до них. Коли мені трапляв на очі гожий хлопчак, мене охоплював дрож на думку, що, можливо, його душа благородна, але я страждав, якщо у хирлявому тілі жила шахраювата нікчемна душа. Чесність була на вашому боці, а отже, я відкидав її, проте я часто розпізнавав у собі її ностальгійні гуки. Я мусив боротися з цією спокусою. Поліцаї і злочинці — наймужніша еманація сього світу. На неї накидають запинало. Вона є вашими сороміцькими місцями, які я разом з вами все ж називаю благородними. Прокляття, якими обмінюються вороги, виказують удавану ненависть, яка, як на мене, свідчить про ніжність.
Інколи я зустрічався з ним у барі, прогулювався з ним вулицею. Я міг тоді уявити себе таким собі підступним злодійчуком, який грає «з відкритими картами» із нишпоркою, фліртує з ним, обережно кпить із нього, чекаючи, що той образиться. Ніколи ми не шпетили один одного, не обмінювалися зухвалими чи іронічними погрозами, крім однієї: зненацька він хапав мене за руку і рішучим тоном казав: