З хвилюванням Консультант поклав зошит на столик для читання, ліг, подумки дав потрібну команду, і почав читати першу сторінку, що виникла на екрані посеред кам’яної стіни.
Години збігали непомітно. Вже двічі хтось нишком заглядав до кімнати, дивуючись, чого старий не виходить. А він читав і читав.
Трохи кострубаті й уривчасті записи ставали все рівнішими та повнішими. І він, Консультант Конклаву магів планети, п’ятитисячолітній дракон, знову переживав усе, про що оповідав йому цей старезний, потертий, але непідвладний вже ні часу, ні простору зшиток листів.
Фраза чіплялася за фразу і він читав, читав, читав…
Частина перша
Шлях до школи
Розділ перший
Перші великі, яскраві зірки всипали небосхил, осяяли ліс та пагорби. Жовтувато-зелені крила заходу поступово згасають за озером та за далекими хребтами гір Алрал. На березі, під розлогим деревом палає багаття. Гіркуватий дим змішується з пахощами риб’ячої юшки, нанизаних на палички грибів, що підсмажуються над вогнем. Гном Равеш, або по-дружньому — Рав, погладжує рукою бороду й задумливо дивиться на воду, що повсякчас хвилюється від жвавої гри сріблястих риб, на далекі гори, на останні яскраві відблиски сонця… Ну от! Вже вечеря холоне, а його друга досі немає. Пішов до селища за медом та й затримавсь. І чого він там не бачив? Всі ж вони однаковісінькі! Сотня чи дві дерев’яних хат на міцних кам’яних фундаментах. Кілька вулиць та майдан зі школою, та базарна площа з дерев’яними лавами.
Інша річ — озеро! Пройди хоч увесь Лон, двох однакових не знайдеш! Вони з Ламом вже майже два десятки років мандрують, а все не надивляться на світ. Як скінчили школу і покинули рідне містечко, так усе йдуть та йдуть. Майже половину материка пройшли, якщо вірити мапам. Ось дійдуть до західних берегів — тоді побачать, що там далі! Може до рибаків подадуться, поплавають океаном, побачать далекі острови. А як щастя усміхнеться, то й на південному континенті — Асарху побувають. Адже ж кажуть, що найсмачнішу рибу ловлять саме там, біля його стрімких, непідступних берегів. А ще кажуть, у океані живуть морські змії. На кшталт легендарних драконів, тільки що без крил. І живуть вони у воді, на берег не виходять.
— Що, пригрівся та й спиш? — з-за дерева вислизнула легка, гнучка постать ельфа Ламеніля. — Я тут палим листям та сушняком тріщу, немов ведмідь, а ти й вухом не поведеш!
— Вухами ворушити, наче лисиця, то звичка для вас — ельфів. А ходу твою й за два кроки не почуєш! — огризається Рав. — Вечеря коли ще була готова, а я все чекаю на тебе, аж живіт підвело!
— Тобі — аби поїсти! А от я у селищі таке почув!.. З'явився там один гном. Ще не старий, але вже й молодим не назвеш. Народився він у тутешніх місцях, а останні півста років рибалив у океані. Тепер дістався сюди, бо схотів побачити рідню. То ввечері на майдані всі зібралися його послухати. Він розповідав, що бував на Асарху і на власні очі бачив драконів!
— Плете небилиці! Казки розповідає, а ти вуха розвісив, наче маленький!
— Чому небилиці? Адже про драконів йдеться у всіх давніх піснях!
— Мало що там співають! Ти бачив хоч когось, хто зустрічав дракона на власні очі?
— Так його й зустрінеш! Сам знаєш, дракони — великі маги! Як хто з них і прийде до селища, то всі його бачитимуть чи ельфом, чи гномом. А скоріше, що й зовсім не побачать! Та й звідки мені знати — може ти сам дракон?!
— Став би дракон з отаким телепнем товаришувати та по світу вештатись! Краще ось що: нумо зараз поїмо та лягаймо спати. А завтра, під вечір, сходимо того рибалку послухаємо. Як що й прибреше, все одно буде цікаво!
Добре наївшись, друзі вклалися в курені, і дивилися на гаряче вугілля. Довгу мовчанку перервав Рав:
— Звісно, треба послухати. Адже ми йдемо до тих країв де більше рибалок живе, ніж мисливців. А зараз давай спати, темно зовсім. А ранком я хочу порибалити біля каменів, праворуч. Дуже смачна риба у цьому озері. Треба до сніданку свіженької спіймати! А ти на світанку збігай по якусь дичину. Ми ж хотіли лишитися тут днів на два, три, то можна й запастися. Оленя б, чи там козу гарну. Не пропаде!
— Добре, ненажеро, спи! Буде тобі м’ясо! Тільки години через дві після сходу сонця підсмаж для мене пару рибин. Як набігаюся по цих пагорбах, напевне їсти захочеться!