Все завмерло у Школі. Ніхто навіть не ворушився. Мертва тиша стояла в центрі управління бойовими супутниками. Три золотих дракони, невидимі у своїх захисних полях, висіли трикутником над хвилями океану і їхні чуття працювали вже далеко за межею звичайних можливостей.
У залі Ради чорних не було чим дихати. Всі присутні віддавали свою магічну енергію Голові Ради. Повітря, наповнене киплячою енергією, поширювало отруйний запах. Блискавки зривалися зі стін та стелі. То один, то другий чорний маг падав, помираючи від виснаження. Голова Ради спрямовував усю могутність чорних магів планети на одну мізерну мішень — маленького гнома на далекому острові.
Ті сили, проти яких боролися тисячі магів світла, зараз витрачалися лише на одне — або вбити Равеша, або зробити з нього чорного мага, до кінця відданого злу. Повітря навколо Голови Ради вібрувало, немов над розпеченим у ковальському горні залізом. Відбувалося те, чого не могло бути: один юний магістр протистояв сотням магів вищої кваліфікації.
Ще мить — і все скінчиться. І Маарі вже відчувала — як. Потрібно було зробити вибір. І вона його зробила. Якщо її дії не дадуть результату — для них, трьох друзів, це означало смерть. За долі секунди не стане ні їх, ані острова. Звісно, ще можна було обрати інший вихід — смерть Равеша і життя для неї та чоловіка. Та про таке вона й думати не могла. Тільки б не помилитися…
Лишилось десять мілісекунд… Вона набирає в груди повітря… П’ять… Дві… Нуль!
Різкий понад можливості організму викрик розрива їй легені. Одне єдине слово. Єдино вірне. Не закляття. Не прохання. Його власне ім’я.
— РАВЕШ!!!
Сота доля секунди між двома його трансформаціями. І вона використовує її. Вона робить те, що робила завжди, коли хотіла зробити йому приємне, і від чого він завжди сором'язливо червонів, як мала дитина — вона цілує його в ніс. Товстий, кирпатий ніс гнома. І знову кидає йому в лице: «РАВЕШ!!!»
Експеримент закінчено. Неймовірно стомлена сидить ельфійка на піску, спираючись на правицю. Лівою рукою за звичкою погладжує довге вухо, що злегка тремтить у її пальцях. Її чоловік та Равеш сплять, розкинувшись просто на піску. Вони навіть не ворушаться, але це дійсно звичайний сон.
На берег, за кілька кроків від неї опускаються три золотих дракони. Приймають зовнішність ельфів та йдуть до неї. Вона така втомлена, що навіть не радіє допомозі. Головне — все добре. От тільки взнати — чи не марно вони працювали?
Засідання Конклаву проходило, неначе свято. Головні винуватці сиділи, геть знітившись від овацій та похвал на їхню адресу. Про справи сьогодні не говорили. Тільки наприкінці золотий дракон, що вів засідання, оголосив: друзям дають відпочинок, а термін вони визначать самі. Так, делікатно, їм давали зрозуміти, що особливо загулювати зараз не час. Адже інформація, отримана Равешем, потребувала обробки. А хто тепер краще за нього міг у ній розібратися?
Тоді ж і було проголошено:
— За рішенням Конклаву, троє магістрів, у честь яких ми зібралися, висуваються на Посвячення. Якщо від них не надійде заперечень, день Посвячення буде визначено одразу після їхньої відпустки.
Наступного дня, близько полудня, у кімнаті Равеша загорівся сигнал виклику. З екрана на нього дивився один з членів Конклаву.
— Равеше, зайди, будь ласка, зараз до мене. Тут дехто бажає поговорити з тобою.
Голос дракона звучав трохи дивно і Равеш зрозумів, що сталося дещо незвичайне. Гном швидко ішов коридором, розмірковуючи, що б таке могло спричинити цей терміновий, неочікуваний виклик? Та до справжньої причини він би не додумався зроду. З екрана зв’язку дивився Голова Ради чорних.
Спрацював захисний рефлекс, але Рав одразу спохопився і прибрав енергетичний щит. Чорний посміхнувся.
— Ти швидко реагуєш. Може й здогадаєшся, про що я хочу з тобою поговорити?
З виразу обличчя гнома було ясно, що він не здогадується.
— Ну що ж! — продовжив Лувезвель. — Тоді слухай! Звісно, свій шлях у магії кожен обирає сам. Та все ж я хочу тобі дещо запропонувати. Ти тепер знаєш смак нашої науки не гірше за мене. І її силу. Якщо схочеш, одразу станеш моїм замісником. А оскільки я вже старий, незабаром займеш і моє місце. Відповіді я не чекаю. Просто хочу, щоб ти це знав.
Екран зв’язку погас. Равеш сторопіло дививсь на нього. Тоді розсміявся.
— Чого це ти веселишся? — почулося у нього за спиною.
Рав зовсім забув, що він не один в кімнаті.
— Ой, пробач! — Равеш пригладив бороду. — Це звучало так по дурному…