Молоді ельфи придивлялися одне до одного. Першим почав Лам.
Не витримавши, Маарі приснула сміхом і, звертаючись до гнома, сказала з удаваним гнівом:
— А що я казала! Як ельф, то причепа! Та ще й тріпло!
За якусь годину лише сліди прим’ятої трави вказували, куди подались нові друзі.
Розділ другий
Гном у пошуках здобичі відірвався від друзів і забіг далеко наперед. Маарі та Лам неспішно ішли лісом і вели тиху розмову:
— Дивись, дерева червоніють, пташині зграї вже на південь потягли, ночами холод біля багаття пробирає… Чи не час нам звертати кудись на південь?
— Хороша думка! Я б теж охоче пішла на південь. Тільки от що скаже Равеш? До речі, де він подівся?
Поза чагарниками розкотився сміх:
— Наші чутливі ельфи не відчувають присутності гнома! Ні, з вами таки щось не гаразд! Я ось тут підстрелив пару фазанів. Краще кидайте рюкзаки і допоможіть їх обпатрати!
Ельфи вийшли на невеличку галявину, що потонула у хмарі пуху. Посеред тієї хмари невиразно вимальовувалася постать гнома.
— Неймовірно! — скрикнула Маарі. — Ніколи в житті не повірю, що тут була лише пара фазанів. Скоріше за все тут була купа подушок!
— Смійтеся, смійтеся! Краще б ви, поки я розпалю вогонь, нарвали лісової цибулі на салат. Он її скільки навкруги!
Кажучи це, Рав кресонув пальцями, промовивши закляття, підпалюючи суху траву та тоненькі гілочки. Коли полум'я розгорілося, він почав акуратно докладати туди грубіші дрова.
— Раве! Як ти дивишся на те, аби побувати у Фісбенесі? — запитав Лам.
— Місто? Що ми там забули? Те саме, що й селище, тільки значно більше. Отже більше гамору, штовханини. Що в цьому хорошого?
— Хоч би й університет. Я б залюбки попорпався у його бібліотеці. Та й грошей у нас обмаль. Було б непогано підзаробити кілька монет. Ми ж не можемо жити на самій дичині та лісовій цибулі.
— Тоді, я не проти. Якщо ви обоє — за, то пішли! А чого це ви смієтесь?
— Ти бачила? Голос розуму він не почує! Тільки голос шлунку! — сміявся Лам.
— На те й гном, аби шлунком думати! — підхопила Маарі.
— Добре! Хай я буду гномом-ненажерою, та хто ж тоді подбає, щоб ви не ходили голодні? Без мене ви за кілька днів ноги простягнете! Віршомази нещасні! — огризнувся Рав. — Скільки туди йти? Якщо дивитися по мапі — днів п’ятнадцять, а може й двадцять?
— Трохи менше, якщо не зволікатимем. А зволікати не варто, бо зима вже близько. Днів за тридцять тут лежатиме сніг, і в курені стане не дуже затишно. Сам знаєш! Пам’ятаєш, ми одного разу спробували так зимувати?
— Ще б пак! Як згадаю, аж шкіра холоне! Добре, тоді селище недалеко трапилось!
— Тому й кажу — пішли у Фісбенес. Там одразу знайдемо і житло, й роботу! До речі, я справді хочу побувати у книгозбірні!
Поки друзі сиділи над мапою та визначали маршрут, вже й смерклося. Переночувавши на цій же галявині, з самого ранку друзі рушили прямо на південь.
Та ще до полудня зустріли неочікувану перепону. Перед ними розляглося велике болото, не позначене на мапі. Це було дивно, адже мапи були перевірені багато разів!
— Якщо досі ніхто тут не бував, то ми з вами — першопрохідці. Або ж нам підсунули браковані мапи! — теревенив Равеш, поки вони оглядали місцевість. — Куди йдемо, праворуч чи ліворуч?