Однак люди, що хоч раз чули про Женовію, люблять туди їздити, бо це дуже гарна країна. Там майже весь рік світить сонце, позаду видніються засніжені Альпи, а спереду — кришталево-блакитне Середземне море. В ній багато пагорбів, а деякі з них такі ж круті, як у Сан-Франциско, і на більшості з них ростуть оливкові дерева. Більше за все прибутку, пам’ятаю зі своєї доповіді, Женовія отримує з експорту оливкової олії, яка дуже дорога і яку, каже мама, використовують тільки для салатів.
Там і gалац є. Він якийсь навіть відомий, бо там колись знімали фільм «Три мушкетери». Я в ньому ніколи не була. Але ми з Grandmère проїжджали повз нього. Він весь у вежах та опорах й різних таких штуках.
Прикольно, що кожного разу, коли ми проїжджали повз нього, Grandmère вдавалося не проговоритися, що вона ж там живе.
Гикавка минула. Гадаю, можна повертатися до «Палм Корту».
Дам прибиральниці долар, хоча в мене вона не прибирала.
Агов, я можу собі це дозволити: мій тато князь!
Я така збуджена, що ледь можу писати, до того ж люди постійно штовхають мене під лікоть, і ще тут темно, але це байдуже. Треба негайно записати все так, як було. Бо коли я завтра прокинуся, то подумаю, що це був лише страшний сон.
Але це не страшний сон. Це НАСПРАВДІ.
Я нікому не скажу, навіть Лілі. Лілі НЕ ЗРОЗУМІЄ. НІХТО не зрозуміє. Тому що ніхто, кого я знаю, ніколи не опинявся у такій ситуації. Ніхто ніколи не лягав спати однією людиною і не прокидався на ранок зовсім іншою.
Коли я проткалася в жіночому туалеті в «Плазі» й повернулася до столика, то побачила, що на місці німців уже сидять якісь японці. Воно й краще. Японці були набагато тихіші. Тато розмовляв з мамою, я це відразу зрозуміла. На його обличчі був такий вираз, який з’являється лише тоді, коли він розмовляє з мамою. Він говорив:
— Так, я їй сказав. Ні, вона начебто не засмутилася.
Він поглянув на мене:
— Ти засмутилася?
Я сказала:
— Ні.
Бо я справді не була засмучена — ТОДІ не була.
Він сказав у телефон:
— Вона каже — ні.
Він хвилину слухав, а потім знову, поглянувши на мене, сказав:
— Хочеш, щоб прийшла мама і допомогла все пояснити?
Я похитала головою:
— Ні. Їй потрібно закінчити ту картину в змішаній техніці для галереї «Келлі Тейт». Вона їм потрібна до наступного вівторка.
Тато повторив це мамі. У відповідь та щось пробуркотіла. Вона завжди буркотить, коли я нагадую їй, що потрібно намалювати якусь картину в певний строк. Мама любить працювати, коли до неї навідується муза. Просто тато оплачує всі наші рахунки, тобто проблем із цим немає, але дорослі не повинні поводитися так безвідповідально, навіть якщо вони художники. Клянуся, якби я колись зустріла маминих муз, я б їм швиденько надавала стусанів, та так швиденько, що вони б і не схаменулися, хто це зробив.
Урешті-решт тато закінчив говорити по телефону і подивився на мене.
— Вже краще? — запитав він.
Гадаю, він помітив, що гикавка минула.
— Краще, — сказала я.
— Ти взагалі розумієш, про що я тобі тут торочу, Міє?
Я кивнула.
— Ти князь Женовії.
— Так… — сказав він, ніби хотів продовжити.
Я не знала, що мені ще сказати, тому запитала:,
— До тебе князем Женовії був дідусь?
— Так… — сказав він.
— А Grandmère тоді… хто?
— Княгиня-вдова.
Я здригнулася. Ага, це все пояснює.
Тато мене спантеличив. Він усе дивився й дивився на мене, ніби сподівався, що я щось скажу. Врешті-решт, після того як я невинно йому повсміхалася і це не подіяло, я різко перехилилася через стіл і запитала:
— Добре. То й що?
Він розчаровано подивився на мене:
— Міє, невже ти не розумієш?
Я бумкнулася головою об стіл. Я знаю, що в «Плазі» такого робити не можна, але в ту хвилину я не помітила, що на нас дивиться Іванна Трамп[11].
— Ні… — сказала я. — Здається, ні. А що таке?
— Люба, ти більше не Мія Термополіс, — сказав він.
Через те, що я була народжена поза шлюбом, і через те, що моя мама не вірить у те, що вона називає патріархатом, вона дала мені своє прізвище, а не татове.
Я підвела голову.
— Не Мія Термополіс? — запитала я, проморгавшись. — Тоді хто я?
І він так собі сумно сказав:
— Ти Амелія Мігнонет Грімальді Термополіс Ренальдо, принцеса Женовії.
Так і сказав.
ЩО? ПРИНЦЕСА?? Я???
Ага, так я і повірила.
Яка з мене принцеса?! Я ані на грам не схожа на принцесу, і, коли тато почав мені говорити, що я принцеса, я ледь не розревлася. Я бачила своє відображення у великому золотому дзеркалі в іншому кінці ресторану: моє обличчя вкрилося плямами, як на фізрі, коли ми граємо у вибивайла і в мене влучають. Я дивилася в те велике дзеркало і запитувала в себе: і це обличчя принцеси?
11
Іванна Трамп — чеська модель, що вийшла заміж за американського бізнесмена Дональда Трампа.