Моя мама не така. Вона ЗАВЖДИ це перевіряє.
Тому я знала, що було нечесно ось так утікати і змушувати її хвилюватися. Тоді я не дуже переймалася почуттями батька. Тієї хвилини я його доволі сильно ненавиділа. Але мені потрібно було побути на самоті. Ви ж розумієте, що треба трохи часу, аби звикнути до того, що ти принцеса. Може, деяким дівчатам це припало б до смаку, та тільки не мені. Я не дуже тямлю в дівчачих штучках, як там робити макіяж або вдягати панчохи й таке різне. Звісно, я можу це робити, якщо потрібно, але якщо в мене є вибір, то не роблю.
Узагалі ніколи не роблю.
Я йшла і йшла, сама не знаючи куди, і ноги ніби самі привели мене до Центрального зоопарку.
Я люблю Центральний зоопарк. Завжди любила, ще з дитинства. Він набагато кращий за Бронкський зоопарк, тому що він такий маленький і затишний, і звірі в ньому набагато прикольніші, особливо тюлені й білі ведмеді. Обожнюю білих ведмедів. У Центральному зоопарку є один білий ведмідь, і цілий Божий день він тільки те й робить, що плаває на спині. Чесно! Його якось навіть у новинах показували. Там виступав тваринний психолог і говорив, що ведмідь зазнає сильного стресу. Йому, мабуть, остогидло, що на нього цілий день витріщаються люди. Але потім йому накупили іграшок, і все стало добре. Він плюхається на спину за своєю загородкою — у Центральному зоопарку немає кліток, у них загородки — і спостерігає за тим, як ви за ним спостерігаєте. Іноді у нього в лапах м’ячик. Обожнюю цього ведмедя.
Та от, я виклала кілька доларів за вхід — ще одна перевага цього зоопарку: він дешевий — і ненадовго заскочила до білого ведмедя. Він почувався нібито нічого. Набагато краще, ніж я тоді. Його ж батько йому не сказав, що він спадкоємець трону якоїсь там країни. Мені стало цікаво, звідки той ведмідь узявся. Я сподівалася, що він був з Ісландії.
Через деякий час біля ведмежої загородки стало людно, і я пішла до будиночка з пінгвінами. Там трохи смерділо, але все одно було весело. У цьому будиночку є такі вікна, крізь які можна дивитися під воду і бачити пінгвінів: як вони плавають, з’їжджають з льодяних скель і взагалі добре проводять свій пінгвінячий час. Дітлахи торкаються рученятами скла, і коли до них підпливає пінгвін, вони починають верещати. Мене це так приколює! Ще там є лавочка, на якій можна посидіти, і саме на ній я зараз сиджу і пишу. Через кілька хвилин звикаєш до запаху. Гадаю, людина може звикнути до всього.
О Боже, не можу повірити, я щойно де написала! Я НІКОЛИ не звикну бути принцесою Амелією Ренальдо! Я навіть не знаю, хто це така! Звучить як назва ідіотської лінії косметики або ім’я героя з діснеївського фільму, який втратив пам’ять, а потім все згадав.
Що ж мені робити? Я НЕ МОЖУ переїхати до Женовії, просто НЕ МОЖУ! Хто буде доглядати за Товстим Луї? Мама не зможе. Вона забуває нагодувати себе, що вже про кота казати.
Я впевнена, вони не дозволять мені взяти кота. Принаймні не такого, як Товстий Луї, що важить двадцять п’ять фунтів і їсть панчохи. Він до смерті перелякає всіх фрейлін.
О Боже, що ж мені робити?
Якщо про це дізнається Лана Вайнберґер, я труп.
Звичайно, я не могла ховатися в будиночку з пінгвінами все життя. Врешті-решт вимкнули світло і сказали, що зоопарк зачиняється. Я сховала щоденник і пішла за всіма іншими. У центрі я сіла на автобус і поїхала додому. Там, я була впевнена, на мене чекав величезний втик від мами.
Але я і гадки не мала, що втик буде від двох моїх батьків одночасно. Це вперше.
— Де ти була, молода леді? — поцікавилася мама.
Вона сиділа за кухонним столом з татом, і між ними лежав телефон.
Одночасно з нею тато сказав:
— Ми страшенно хвилювалися за тебе!
Я думала, що вони почнуть читати мені моралі, але вони хотіли знати лише, чи зі мною все гаразд. Я запевнила їх, що все гаразд, і вибачилася за те, що повелася з ними, як Дженіфер Лав Х’юїт у фільмі «Чудова п’ятірка». Сказала, що мені просто потрібно було побути на самоті.
Я дійсно боялася, що вони накинуться на мене, але вони не накинулися. Мама хотіла примусити мене з’їсти суп-лапшу, але я не схотіла, бо він був з яловичиною. А потім тато хотів послати свого шофера до суші-бару «Нобу», щоб той купив там морського окуня, а я йому: