Grandmère була ну просто як ФУРІЯ. Вона сказала, що помада, якою я нафарбувалася, робила мене схожою на poulet. Принаймні так мені почулося, і я не могла второпати, чому вона думає, що я схожа на курча. Але ось зараз я подивилася у французько-англійському словнику слово poulet, і знаєте, що воно означає? «Повія»! Рідна бабуся назвала мене шльондрою!
От жах! Куди поділися добрі бабусі, які печуть пиріжки й називають тебе різними пестливими слівцями? А от мені судилося мати бабусю з витатуйованими повіками, яка називає мене повією.
А ще вона сказала, що колір моїх панчіх не той. Як це не той? Колір як колір, панчішний! Потім цілих дві години вона вчила мене, як треба сідати, щоб між ніг не було видно білизни!
Я вимагатиму міжнародної амністії. Це ж чистої води тортури.
А коли я дала їй мій твір про десять жінок, якими я більш за все захоплююсь, вона прочитала його, а потім порвала на дрібні клаптики! Я не жартую!
Я не витримала і закричала:
— Grandmère, навіщо ти це зробила?!
А вона ледь чутно відповіла:
— Це не ті жінки, якими ти маєш захоплюватися. Ти маєш захоплюватися справжніми жінками.
Я запитала у Grandmère, що вона має на увазі під «справжніми жінками», тому що всі жінки в моєму списку справжні. Ну, взагалі-то Мадонна робила собі пластичну операцію, але ж вона справжня.
А Grandmère каже, що справжні жінки — це княгиня Грейс та Коко Шанель. Я зауважила, що в моєму списку є принцеса Діана, і знаєте, що вона відповіла? Що принцеса Діана була «з привітом». Так і сказала. Отак: «З приві-і-ітом».
Тю!
Ми цілу годину тренувалися правильно сідати, а тоді Grandmère сказала, що їй треба прийняти ванну, бо сьогодні вона вечеряє з прем’єр-міністром. І сказала мені бути завтра в «Плазі» не пізніше десятої ранку — ранку!
— Grandmère, — почала благати я, — але ж завтра субота.
— Я знаю.
— Grandmère, — сказала я, — по суботах я допомагаю Лілі — це моя подруга — знімати передачу.
Але Grandmère запитала в мене, що важливіше — передача Лілі чи добробут населення Женовії, яке, коли ви не знаєте, налічує 50 000 чоловік.
Гадаю, 50 000 людей важливіші за одну передачу «Лілі каже все як є». Буде складно пояснити Лілі, чому я не зможу бути там і тримати камеру, коли вона розбиратиметься через нечесну цінову політику з містером і місіс Хо. Ці люди — власники гастроному «Хо», який через дорогу від школи імені Альберта Ейнштейна. Лілі дізналася, що містер та місіс Хо дають великі знижки всім учням-азіатам з нашої школи, а білим учням, афроамериканцям, латиносам та арабам не дають. Лілі дізналася про це вчора після репетиції вистави, коли вона пішла до їхнього магазину купити пончики з екстрактом гінгко білоба, і перед нею в черзі стояла Лінг Су і купувала те саме. Але місіс Хо здерла з неї (з Лілі) на цілих п’ять центів більше, ніж з Лінг Су за ті самі пончики.
А коли Лілі почала на неї наїжджати, місіс Хо удала, ніби не розуміє англійської. Але якщо так, чому тоді по телевізору за її прилавком постійно йде шоу «Суддя Джуді»?
Лілі вирішила зняти сімейку Хо на камеру, щоб зібрати всі докази їхньої суперприхильності до азіатів. Вона закликає всю школу оголосити бойкот гастроному «Хо».
Як на мене, то Лілі робить з мухи слона через ці п’ять центів. Але вона каже, що це питання принципу. Мовляв, якби люди більше переймалися тим, що нацисти трощать вітрини єврейських магазинів під час «Кришталевої ночі»[25], нацисти не спалили б так багато людей у пічках.
Навіть не знаю. Хо не надто схожі на нацистів. Вони дуже добре піклуються про кота, якого підібрали ще кошеням. Він відганяє пацюків від курячих крилець у відділі салатів.
Я не особливо шкодую, що пропущу завтра зйомку.
Але мені справді шкода, що Grandmère порвала мій список десяти жінок, якими я найбільше захоплююся. Я думала, він класний. Це мене так збісило, що коли я прийшла додому, то знову його роздрукувала. І вклала копію списку в щоденник.
А потім уважно перечитала угоду Термополіс-Ренальдо і не знайшла в ньому нічого про уроки принцеси. Треба щось із цим робити. Я весь вечір залишаю татові повідомлення, але він не відповідає. Де він?
Лілі теж немає вдома. Мая каже, що Московіци всією родиною пішли до ресторану «Великий Шанхай» для того, щоб навчитися краще розуміти одне одного.
От якби Лілі швидше прийшла додому і передзвонила мені. Я зовсім не хочу, аби вона думала, що я проти її великого розслідування справи гастроному «Хо». Я просто хочу сказати їй причину, чому я не зможу піти з нею, — я маю провести день з бабусею.
25
Ідеться про події в ніч з 9 на 10 листопада 1938 р., коли по всій Німеччині відбулися єврейські погроми.