Субота, 27 вересня 
Учора ввечері, коли мама повернулася з побачення, я вже спала (я чекала на неї допізна, скільки було сил, бо хотіла дізнатися, як все пройшло. Але, мабуть, те вимірювання грудей мене остаточно виснажило). Тому мені вдалося розпитати її про все лише сьогодні вранці, коли я зайшла до кухні нагодувати Товстого Луї. Мама вже прокинулася, і це було дивно, тому що зазвичай вона спить довше за мене. Несправедливо, бо це я підліток, це я маю весь час спати.
Але в мами був депресняк з того самого часу, коли вона дізналася, що її колишній хлопець — республіканець.
Хай там як, але вона була на кухні, щось наспівувала собі під ніс і пекла млинці. Мене ледь грець не побив, коли я побачила, що вона щось готує, та ще й вранці, та ще й вегетаріанське.
Звісно, вона казково провела час. Вони ходили вечеряти в ресторан «Монте» (непогано, містере Джі!), а потім гуляли по Вест-Вілідж, зайшли до якогось бару і сиділи на відкритій терасі десь до другої ночі й просто розмовляли. Я спробувала дізнатися, чи вони цілувалися, а особливо чи цілувалися по-справжньому, але мама лише посміхнулася на це і вся зашарілася.
Ну, добре, добре. Грубо з мого боку.
На цьому тижні вони знову зустрічаються.
Я, звісно, не проти, якщо через це мама аж стрибає від радості.
Сьогодні Лілі знімає фільм-розіграш на зразок «Відьми з Блер» для свого телешоу «Лілі каже все як є». «Відьми з Блер» — це фільм про дітей, які одного дня пішли до лісу шукати відьму і врешті-решт зникли. Все, що від них залишилося, — це кіноплівка і купка паличок. Тільки замість «Відьми з Блер» версія Лілі називається «Зелена відьма»[6]. Лілі хоче піти у парк на Вошинггон-сквер, узяти з собою портативну камеру і знімати там туристів, які будуть підходити до нас і запитувати, як пройти до району Гринвіч-Вілідж (взагалі-то по-правильному він називається Гриніч-Вілідж — «в» у першому слові вимовляти не треба. Але темні люди з села вимовляють).
Тож, коли до нас будуть підходити туристи і запитувати дорогу до Гринвіч-Вілідж, ми маємо верещати як різані і драпати як опечені. Лілі каже, що все, що після нас залишиться, це купка проїзних на метро. Лілі говорить, що після того, як шоу покажуть по телеку, люди будуть іншої думки щодо проїзних на метро.
Я сказала: якось поганенько, що в нас немає справжньої відьми. Я подумала, можна було б запропонувати Лані Вейнбергер зіграти її. На що Лілі відповіла, що Лані й грати не доведеться — вона й так відьма. Плюс до того, нам тоді потрібно буде весь день тусуватися з Ланою, а цього ніхто не хоче. Та вона й сама, мабуть, не схоче, щоб її з нами хтось бачив. Бо ми, бачте, найбільш непопулярні дівчата в школі, і вона не захоче плюндрувати свою репутацію.
Хоча вона достатньо самозакохана, щоб знехтувати нагодою влізти в телевізор, навіть якщо це лише канал обмеженого доступу.
Після того як зйомку було закінчено, ми побачили сліпого, що переходив вулицю Блікер. Він знайшов собі нову жертву, наївну німецьку туристочку. Вона й гадки не мала, що не встигнуть вони й вулицю перейти, як той приємний сліпий юнак облапає її з ніг до голови, а потім прикинеться, ніби це він ненавмисно.
Моє щастя, що єдиний, хто мене колись лапав (хоча там не дуже було що лапати), був СЛІПИЙ.
Лілі каже, що вона заявить на сліпого в поліцію. Наче їм не начхати. У них є важливіші справи. Наприклад, ловити вбивць.
ЩО ТРЕБА ЗРОБИТИ:
1. Купити пісок для кота.
2. Перевірити, чи відіслала мама чек за квартиру.
3. Припинити брехати.
4. План до реферату з англійської.
5. Забрати білизну з пральні.
6. Припинити думати про Джоша Ріхтера.
Неділя, 28 вересня 
Сьогодні знову телефонував тато. Цього разу мама справді була в майстерні, тому зараз мені з душі якось відлягло через те, що я вчора збрехала і не сказала йому про містера Джаніні. Тато знову був якийсь дивний по телефону, тому я, зрештою, наважилася запитати:
— Тату, що, Grandmère померла?
Він спантеличився:
— Ні, Міє, з чого ти взяла?
А я сказала, що з того, що він якийсь дивний по телефону, а він мені:
— Я не дивний.
Він брехав, бо дійсно був якийсь дивний. Але я вирішила не діставати його і поговорити ліпше про Ісландію, бо ми вивчаємо її на уроках світових цивілізацій. В Ісландії найвищий рівень писемності населення, тому що там нема чого робити, окрім як читати. У них також є такі собі природні гарячі джерела, і всі в них купаються. Якось до них, в Ісландію, приїздила опера, і на кожну виставу було розпродано абсолютно всі квитки, її відвідало 98 відсотків населення. Всі знали слова з опери і весь день її наспівували.
6
Гра слів: в англійській мові, якщо неправильно читати слово Greenwich, вимовляючи звук — w-, то американцю це слово буде чутися як Green witch, тобто «зелена відьма».