Комедия в пяти действиях
ДЕЙСТВУЮЩИЕ
Кирило Петрович Шпак - помещик.
Фенна Степановна - жена его.
Присинька - дочь их
Тимофей Кондратьевич Лопуцьковский - жених ее.
Осип Прокопович Опецковский - приезжий помещик.
Аграфена Семеновна - жена его.
Эвжени - дочь их.
Иван Семенович Скворцов - капитан, квартирующий с командою в деревне Шпака.
Шельменко - денщик его.
Мотря - горничная Фенны Степановны.
Ключница, лакеи, кучера и другие слуги и служанки Шпака.
Гости, мужчины, женщины, дети с кормилицами, няньками и т. под.
Действие в Малороссии, в деревне Шпака.
ДЕЙСТВИЕ ПЕРВОЕ
Простой, без всяких украшений сад: кое-где большие ветвистые деревья; под ними деревянные некрашеные скамейки. Из-за деревьев виден господский дом.
ЯВЛЕНИЕ ПЕРВОЕ
Скворцов (сидит под деревом и читает книгу, потом [говорит]). Посланный мой нейдет... Какое нетерпение!.. (Читает.) Видно по всему, что доступ труден, когда уже и Шельменко не может пробраться. (Читает и потом, бросив книгу, встает.) Как бы огорчился дядя, если бы узнал, что генеральскому племяннику отказали... И где же? в Малороссии!.. Он верить не хочет, чтобы могли быть здесь порядочные люди... Однако ж отказали!.. Увезти бы, и конец делу. Посердятся, да и простят, а я буду с состоянием. Присинька, право, очень мила; имеет странности, но я, женясь, с моими кузинами ее перевоспитаю... Она добра, любит меня, капризов не имеет, и пойдет дело ладно…
ЯВЛЕНИЕ ВТОРОЕ
Скворцов и Шельменко.
Шельменко (выбегает от дому, торопливо оглядываясь). Тю, тю на твого батька!.. (Увидя Скворцова, становится в позитуру с неловкостью.)
Скворцов. Что, есть ли какой успех?
Шельменко. Лепортую вашому благородію, усьо обстоїть благополучно. Будучи, нєту-тс нікакого успєху.
Скворцов. Как? Стало, ты не исполнил моего приказания?
Шельменко. Я усьо справил, ваше благородіє, теє-то, справно.
Скворцов. И барышню видел?
Шельменко. Нікак нєт, ваше благородіє!
Скворцов. Стало, и письма не отдал?
Шельменко. Нікак нєт, ваше благородіє!
Скворцов. Зачем же ты не отдал?
Шельменко. Не могу знать, ваше благородіє!
Скворцов. Как не можешь знать! Ведь же ты в доме был?
Шельменко. Нікак нет, ваше благородіє!
Скворцов. Почему же нет, когда я тебе приказал?
Шельменко. Еге!.. Пожалуй... Ваше б то благородіє і приказали, а я було, будучи, і пішов, так що ж? Собака, ваше благородіє, та так здорово за хатою загавкала, так я, теє-то, і навтікача...
Скворцов. Ах ты трус!..
Шельменко. Видюща смерть страшна, ваше благородіє!
Скворцов. Я тебя еще не так напугаю. Прикажу отпустить обещанных за неисправность тебе сто палок.
Шельменко. Ради стара... Чи то пак: без вини виноват, ваше благородіє!.. Ваше благородіє! не положіть гніву! Подозвольте мені, будучи, без артикулу, а так, словесно, побожитися перед вами, що коли, будучи, ми не відштурмуємо панночки, так щоб я перед вашим благородієм оттутечка, теє-то, прахом розпався! От що.
Скворцов. С твоей ли головой это и сделать?
Шельменко. Та вже ж!.. О-ох, ваше благородіє! не знаєте ви сієї голови! Робили ми, будучи, проізводством і не таковії діла, як, бувало, відкомандируємося на слідствіє з покойним секлетарем Грошолупом. Нехай над ним земля пером! (Вздыхает.)
Скворцов. Ты все хвалишься, а сам и начала не сделал.
Шельменко. Де то вже не зділав? я, ваше благородіє, без сорому казка, підмовив одну чорнобривку, щоб теє-то, знаєте, вибігла ген до тії розсоховатої яблоні; так ми там, там, теє-то, порадимося. Знаєте, ваше благородіє! як Шельменко та з хитрою дівкою, теє-то, так, будучи, і самого чорта зануздають. Ідіть же, ваше благородіє, на кватирю, тягніть люльку, а тут, будучи, усе гаразд буде.
Скворцов. Смотри, Шельменко, не проведи меня!.. Ах, какое мучение терплю!.. Бывал ли ты влюблен?
Шельменко. Що б то, будучи, як, ваше благородіє?
Скворцов. Ну, любил ли ты кого-нибудь?
Шельменко. Ох, ваше благородіє! Будучи, нігде гріха діти: любив, та ще й тепер кріпко люблю!
Скворцов. Вот это для меня новость. Кого же это?
Шельменко. Гроші, ваше благородіє! Любив, люблю і любитиму, аж поки, будучи, здохну. Що то я їх люблю!.. І батька, і матір, і жінку, і дітей, і увесь рід свій за них віддав би! Та коли по правді, будучи, сказати, так нема і у світі нічого і нікого луччого, як, будучи сказать, гроші.
Скворцов. Скот - и больше ничего.
Шельменко. Та єй, істинне слово, скот, ваше благородіє! І я те ж кажу. Ідіть же, будучи, собі відсіль; та будьте, теє-то, близенько, щоб як гукну, так щоб ви тут і вродилися. Може, й панночка, теє-то, на шпацір вийде, а ви тут, стало бить, і є.
Скворцов. Смотри, Шельменко, работай проворно; я тебя награжу; а не то - палки по обещанию. (Уходит.)
Шельменко (один, в размышлении). Палки, палки!.. Чи думав ти, пан Шельменко, об палках, як був при волості писарем?.. Гай-гай! Не тепер споминки. Тогді не тільки уся волость трепетом мене трепетала, не тільки голова прийдіте поклонімося, та й сам засідатель не знав, на яку ступити перед Шельменком. А тепер не можна Шельменку і пари з уст пустити, та усе по артикулу: і ходи, і говори, і дивися усе по артикулу... Ой, Микито, Микито! а пуще його стара мати: заїли ви мою голову, чим би я досі, будучи, був? (Задумывается.)
ЯВЛЕНИЕ ТРЕТЬЕ
Шельменко и Мотря.
Мотря. Чего вы меня, господа служивый, звали?
Шельменко. Отже, спасибі нам, що ви, будучи, вийшли. Ось ходіте же сюди, під сюю грушу, я вам щось таке, будучи, скажу, таке гарне.
Мотря. Говорите же скорей, мне некогда.
Шельменко. Знаєте, будучи, що? Які ви повновиді, мов місяць... та, теє-то... які чорняві… Я вас, душко, кріп-ко, будучи, полюбив.
Мотря. А мне какое до того дело? Вот еще!.
Шельменко. Як, яке діло? Я вас так кріпко, будучи, полюбив, що удень не сплю, а уночі не їм, так, будучи, на стіну деруся та вас, теє-то, бажаю.
Мотря. Деритеся себе куда хотите, а мне нужды мало.
Шельменко, Як-то, нужди мало? Полюбіть-бо, кришечко, і ви мене.
Мотря. Пожалуй, полюбить недолго, да какой из того толк будет?
Шельменко. А такий товк, що ми собі, теє-то, поберемося.
Мотря. Чтоб я не дождала за солдата выйти!
Шельменко. Отак. Який я салдат? Був колись салдатом, як і усяк наш братчик воєнний, та знаєте, як я у службу пішов, будучи, охотою, так такий хвабрий був, що тільки де забачу турка, то так його, будучи, і ізрубаю, так за се мене і пожаловали чином, і вже я, стало бить, з простих вийшов, а став, будучи, капітанський денщик. От що!
Мотря. Так вы уже и благородные?
Шельменко. Еге!
Мотря. А не брешете ж вы? Или, может, вы такой благородный, как за денежку пистолет?
Шельменко. Стану я, будучи, у такім важнім ділі брехати.