Відвів очі від столу й зрозумів, що вся стіна завішана фотографіями.
Йорк зібрав у єдиний колаж усіх своїх жертв: чорно-білі зображення облич в агонії, подібні до тих, що я бачив у нього вдома. Їх було надто багато, щоб осягнути одразу, — чоловіків і жінок різного віку й етнічної належності, — пришпилених до стіни, наче у якійсь потворній галереї. Деякі фотографії з віком почали скручуватися та жовтіти. Гаманці, жіночі сумочки, коштовності неохайною купою звалені на полиці під фотографіями — їх викинули так само недбало, як і життя їхніх власників.
Щось липке торкнулося обличчя, мене пересмикнуло. Я відсахнувся, мало не перекинувши стілець, і зрозумів, що це лише смужка липучки. До неї приклеїлося болотне коромисло, ще живе, але комаха вже безнадійно заплуталася, й уривчасті спроби звільнитися тільки сильніше затягували її. Липкі смужки, укриті мертвими мухами та іншими комахами, були розвішані по всій кухні. Йорк не знімав їх, просто тулив свіжі, поки майже не залишилося місця.
Пол підійшов до плити, біля якої лежав ніж з довгим лезом. Він схопив його й мовчки передав мені свого дрючка. Той здавався ненадійним і гнилим, але я все одно «озброївся».
З кухні вели двоє дверей. Пол спробував відчинити перші, але ті перекосилися в рамі. Він натиснув на двері плечем — і ті з тріском вивалилися. Утративши рівновагу, Пол хитнувся всередину й наткнувся на бліде тіло, що звисало зі стелі.
— Господи Ісусе!
Перечепився й відсахнувся. Перед нами, підвішена за ногу до м’ясного гака, теліпалася свиняча туша, розрізана навпіл. Маленька кімната, більше схожа на комірчину, виявилася старомодною холодною шафою, але неприємний запах і дзижчання мух свідчили про те, що холоду там недостатньо. Шматки м’яса лежали в мішках, розкладені на полицях, а свиняча голова покоїлася на заплямованій кров’ю таці, як жертвоприношення.
Свинячі зуби й кров. Йорк не любив марнотратства.
Пол дивився, важко дихаючи, потім рушив до останніх дверей. Вони плавно відчинилися, і я видихнув, побачивши, що ті ведуть лише до маленьких сходів, які спускалися в пітьму.
І тоді помітив інвалідний візок, відсунутий вбік на початку сходів.
Він був пошарпаний і запацьорений, і в напівтемряві я не міг розрізнити, що то за вологі плями на сидінні. Згадавши, що Джейкобсен розповідала про плями крові в машині швидкої, я глянув на Пола, сподіваючись, що той не помітив. Але він помітив.
І кинувся вниз через три сходинки.
Я рушив за ним. Піді мною рипіли й ворушилися хиткі сходи. Унизу тягнувся темний вузький коридор. Промінчики світла просочувалися крізь забиті дошками вікна й французькі двері — ті самі, які ми бачили ззовні. Санаторій звели на схилі пагорба, а тепер ми опинилися на нижньому поверсі. Запах розкладання був тут сильнішим навіть за той, що надворі. Але коридор виявився порожнім, за винятком єдиних дверей у дальньому кінці.
Латунна табличка повідомляла: «Спа-процедури».
Пол побіг до дверей, коли тишу прорізав раптовий шум. Наче повітря виривалося з клапана, високий хрип звучав нелюдським болем. Він обірвався так само швидко, як і почався, але сумнівів щодо його джерела не було.
Пролунало зі спа-кімнати.
— СЕМ! — вигукнув Пол і кинувся до дверей.
Я б не зміг його стримати, навіть якби хотів. Стиснувши ломаку так міцно, що заболіла рука, я не відставав від нього ні на крок. Ми опинилися у великому приміщенні з білими кахельними стінами, аж тут якась постать проскочила через ще один дверний отвір просто переді мною.
Серце завмерло. І тут я второпав, що то моє власне відображення.
На протилежній стіні висіло величезне дзеркало — усе поцятковане, облізле, немов побите проказою. Перед дзеркалом тягнувся ряд фонтанчиків, сухі крани були вкриті шаром пилу. Похмуре світло проникало крізь низку високих, затягнутих павутинням вікон, падало на потріскані білі кахлі, що вкривали стіну від підлоги до стелі. Таблички, що сповіщали про процедурні кімнати, сауну й турецьку лазню, маркували новий лабіринт затінених кімнат, який починався там, де ми стояли. Але ми ледь помітили ті написи.
Йорк і тут залишив свої жертви.
Глибокий басейн, площею близько шести квадратних футів, був вмурований у підлогу в кутку біля темної арки. Йорк перетворив його на склеп. Тіла майже заповнили чашу басейну. Усі вони, наскільки я зміг побачити, перебували на різних стадіях розкладання, але жодне не зітліло так, як ті, що назовні.
Сморід не можна було витримати.
Ця картина зупинила Пола, але ненадовго. Він рушив до дверей із написом «Процедурні кабінети» і рвучко відчинив найближчі. Невеличка кімната, де, мабуть, колись робили масаж. Тепер це була темна кімната Йорка. Нас зустрів запах хімікатів. Лотки для проявлення фото та контейнери з фотореактивами захаращували старий стіл, до шнура над столом були підвішені нові світлини.