Проштовхнувшись повз мене, Пол побіг до наступної кімнати. Про те, що вона ховає, свідчив запах, який перебивав навіть їдкі хімікати фотолабораторії. Я не міг змусити себе подивитися, охоплений раптовим страхом того, що ми зараз знайдемо. Пол, здається, відчував те саме. Він вагався, стоячи із застиглим обличчям.
І нарешті відчинив двері.
Нові жертви Йорка лежали на кахельній підлозі, складені купою, як колоди у дровітні. Усі повністю одягнені. Очевидно, їх просто затягли сюди й залишили. Наче вбивця втратив інтерес і кинув їх у найближчому доступному місці.
Тіло, що лежало верхнім, наче спало. У тьмяному світлі, що лилося від порога, розслаблена рука й розсип світлого волосся здавалися такими жалюгідно вразливими.
Я почув чи то ридання, чи то крик Пола.
Ми знайшли Сем.
Розділ 24
З мене наче викачали все повітря. Дихання зупинилося. Розумів, що Сем, мабуть, уже мертва, що в Йорка немає причин залишати її живою, але не міг цього прийняти.
Пол кинувся вперед. Я перехопив його.
— Не…
Я бачив фотографії жертв Йорка. Не треба Полові її такою бачити. Він вирвався від мене, але в нього підкосилися ноги. Пол зробив хиткий крок назад і сповз по стіні.
— Сем… О Господи…
«Рухайся, — сказав я собі. — Забери його звідси». Він упав на підлогу, мов зламана лялька. Я намагався підвести його на ноги.
— Ну ж бо. Нам потрібно йти.
— Вона була вагітна. Вона хотіла хлопчика. О ні, Боже…
Горло стиснув біль. Але ми не могли там залишатися, бо не знали, де Йорк.
— Вставай, Поле. Ти їй зараз не допоможеш.
Та він не слухав. Я спробував підняти його ще раз, але крихітна кімната раптом потемніла. Я різко обернувся і побачив, що двері за нами зачинилися. Очікуючи побачити за порогом Йорка, я хутко штовхнув двері. Нікого. Але тьмяне світло дотягнулося до тіла Сем. І я помітив дещо інше.
Відблиск срібла під сплутаним світлим волоссям.
Я наблизився до купи тіл. Груди стислися. Спазм підсилився, коли я обережно відсунув волосся. І захитався від погляду на знайоме обличчя. О Боже.
За спиною в мене плакав Пол.
— Поле…
— Я підвів її. Мені треба було…
Я схопив його за плечі.
— Послухай мене, це не Сем!
Він підняв заплакане обличчя.
— Це не Сем, — повторив я, відпускаючи його. Від того, що я збирався сказати, мені пекло груди. — Це Саммер.
— Саммер?..
Я відступив, він піднявся на ноги та боязко підійшов до тіла, наче не вірив моїм словам.
Але сталеві шпильки у вухах і носі переконали: це не його дружина. Він стояв, мляво притискаючи до себе ніж, вдивляючись у висвітлене біляве волосся, яке ввело нас в оману. Студентка лежала обличчям вниз, голова повернута набік. Жахливе опухле обличчя, налляте кров’ю вирячене тьмяне око.
Я думав, Саммер не прийшла в морг, бо засмучена смертю Тома. Але Йорк жадав нової жертви.
Пол здригнувся.
— О Боже…
Його обличчям текли сльози. Я знав, що він відчуває: полегшення й почуття провини водночас. Як і я.
Відштовхнувши мене, Пол вибіг з кімнати.
— СЕМ! СЕМ, ДЕ ТИ?
Його крик відбився від кахельних стін спа-центру. Я рушив за ним.
— Поле…
Його було не спинити. Він зупинився в центрі спа-комплексу, стискаючи ніж.
— ЩО ТИ З НЕЮ ЗРОБИВ, ЙОРКУ? — закричав зі спотвореним обличчям. — ВИХОДЬ, ДОВБАНИЙ БОЯГУЗЕ!
Відповіді не було. Стихла луна, навколо нас згустилася тиша. Повільні краплі невидимого крана відлічували миті, мов далекий пульс.
І тут ми щось почули. Дуже слабкий звук, лише натяк, але помилитися неможливо.
Приглушене скигління.
Воно долинало з однієї з процедурних кімнат. Пол рвучко розчинив двері. Уздовж стін стояли аварійні ліхтарі на батарейках, але зараз жоден не горів. Крізь отвір падало достатньо світла, щоб побачити непорушну фігуру в центрі.
Ніж упав на підлогу.
— Сем!
Я намацав найближчу лампу й увімкнув її, кліпаючи від раптового яскравого світла. Сем лежала прив’язана до старого масажного столу. Камера була розташована на штативі біля голови, об’єктив спрямований просто в обличчя. Поруч стояв дерев’яний стілець, так само як у гірській хатині. Її зап’ястки й кісточки пристебнуті широкими шкіряними ременями, а тонший ремінець туго охопив шию, впиваючись у м’яку плоть. Він був з’єднаний зі складною системою сталевих гвинтів, з-під яких стирчала дерев’яна заводна ручка.