Нахилившись, я підняв уламок розбитого дзеркала. Довгий і тонкий, як ніж. Краї порізали мені долоню. Я міцно стиснув руку, сподіваючись, що Кайл не побачить, як вона тремтить.
Він тривожно дивився на мене.
— Що ти робиш?
— Дай йому подихати.
Він спробував посміхнутися — посмішка вийшла крихкою й кривою, мов дзеркальний уламок.
— Думаєш, ти мене цим пораниш?
— Не знаю, — зізнався я. — Хочеш дізнатися?
Він провів язиком по губах. Кайл був масивним чоловіком, м’язистим і міцним. Як і Йорк. Якщо він кине Ґарднера й штовхне мене, сумніваюся, що матиму шанс. Але його очі були прикуті до скляного уламка, і я помітив у них сумнів.
Він послабив задушливий захват настільки, щоб Ґарднер зробив кілька хрипких вдихів, а потім знову затиснув його. Я бачив, як він зиркнув на двері.
— Просто відпусти його, і я обіцяю, що не намагатимуся тебе зупинити.
Кайл хрипко розсміявся.
— Зупинити мене? Ти мені дозвіл даєш?
— Група підтримки буде тут будь-якої миті. Якщо підеш зараз, зможеш…
— І дати тобі сказати їм, хто я? Думаєш, я дурний?
Його можна було назвати по-різному, але тільки не дурним. Що тепер? Я не знав. Але, мабуть, і він так само. Кайл важко дихав, згорбився, почервонів, намагаючись утримати вагу Ґарднера. Краєм ока я придивлявся до пістолета на поясі агента. Кайл, мабуть, про нього досі не думав.
Якби він…
Говорити з ним, змушувати його говорити. Я показав на тіло Йорка.
— Тобі сподобалося — так його калічити?
— Ви мені вибору не дали.
— Тож він був просто для замилювання очей? Ти викрав його, лише щоб прикрити втечу? — мені не потрібно було намагатися додавати у свій голос презирство. — І це навіть не спрацювало, правда? Усе даремно.
— Думаєш, я цього не знаю? — від цього крику його перекосило, наче від болю. Він люто глянув на тіло гробаря. — Боже милий, ти хоч уявляєш, скільки часу я на це витратив? Скільки планував? Усе не так, як мало бути! Йорк був моїм виходом, моїм щасливим кінцем! Його б знайшли з дружиною Ейвері — жалюгідного невдаху, що радше покінчить життя самогубством, ніж віддасться в руки поліції. От і казочці кінець! А я потім поїхав би з Ноксвілла, почав би десь усе знову. А тепер тільки глянути! Боже, все намарно!
— Ніхто б не повірив.
— Ні? — сплюнув він. — Вони повірили фоткам, які я залишив у нього вдома! Вони повірили всьому іншому — всьому, чого я хотів!
При згадці про Сем у мене кров закалатала в скронях.
— А якби повірили б, що тоді? Далі вбивати вагітних?
— Мені б не довелося! Дружина Ейвері була така повна життя! Вона була б єдиною. Я це відчував!
— І те саме відчував з усіма іншими? Що ти зробив із Саммер? — закричав я, забувши про все.
— Цяця Ліберманова!
— Ти їй подобався!
— Їй більше подобався Ірвінґ!
Ця фраза настільки мене приголомшила, що я замовк. Ми всі думали, що Ірвінґ став мішенню через телеінтерв’ю. Але того дня Кайл працював у морзі, а професор фліртував із Саммер. Наступного дня Ірвінґ зник.
І тепер Саммер лежала тут у пітьмі.
Вона лише усміхнулася Ірвінґові у відповідь. І все. Для Кайлового его цього вистачило.
Мені стало зле. Але Кайл втратив концентрацію та послабив захвáт Ґарднера. Я побачив, як повіки агента БРТ почали розплющуватися, і сказав перше, що спало мені на думку.
— Що ти мав проти Тома? Він тобі загрожував?
— Він був брехуном! — обличчя Кайла скривилося в спазмі. — Великий судовий антрополог, експерт! Купався у славі, крутив джаз під час роботи, наче в піцерії! Гікс — то просто гівно, але Ліберман вважав себе чимось особливим! Найбільша таємниця у Всесвіті просто в нього під носом, а він далі гнилі навіть не міг зазирнути!
— Том знав, що краще не витрачати час на пошуки відповідей, яких він не міг знайти, — я знову чув, як Ґарднер хрипить, але не наважувався глянути на нього. — Ти навіть не знаєш, що саме шукаєш, правда? Усі ті люди, що ти їх убив, ці тіла, які ти… ти зібрав, і для чого? У цьому немає жодної мети. Ти як малюк, який тицяє палицею дохлого кота…
— Заткнись! — з його рота бризнула слина.
— Ти хоч знаєш, скільки життів знищив? — крикнув я. — І чому? Отже, ти вмієш фотографувати? Думаєш, тобі це щось покаже?
— Так! Правильне фото покаже! — рот його скривився. — Ти такий же покидьок, як і Ліберман, ти бачиш лише мертве м’ясо. Але це дещо більше! Я — більше ніж це! Життя подвійне, воно вмикається чи вимикається! Я дивився в очі людям, я спостерігав, як це виходить із них, наче вимикається перемикач! Тож куди це дівається? Щось відбувається, саме тоді, у цей момент! Я це бачив!