Він був у розпачі. І раптом я зрозумів, що він такий і є. Ось воно що. Ми помилялися щодо особи вбивці, але Джейкобсен мала слушність щодо всього іншого. Кайл був одержимий власною смертністю. Хоча ні, не одержимий, зрозумів я, дивлячись на нього.
Наляканий.
— Як твоя рука, Кайле? — запитав я. — Припускаю, ти лише вдав, що вколовся тією голкою. Том думав, що робить тобі послугу, попросив тебе допомогти Саммер, а ти просто тинявся навколо, сподіваючись побачити, як хтось із нас наштрикнеться, так? Що трапилося, здали нерви?
— Замовкни!
— Річ у тім, що якщо ти просто прикидався, то чому ж тоді так побілів? Це було, коли я запитав про твої щеплення, правда? Ти не думав, що можна заразитися від когось із тих, кого сам убив раніше, правда?
— Я сказав тобі: заткнись!
— У Ноя Гарпера позитивний тест на гепатит С. Ти знав це, Кайле?
— Брешеш!
— Це правда. Варто було прийняти пропозицію лікарні щодо постконтактного лікування. Хай ти цими голками не вколовся, але все одно була відкрита рана, а на твоїй рукавичці — кров. Але ти не планував тоді, що доведеться мати справу з трупом, так? Набагато легше засунути голову в пісок, ніж погодитися, що тебе може заразити якась із твоїх власних жертв.
Його обличчя зблідло ще більше. Він кивнув у бік процедурної.
— Останній раз! Туди, негайно!
Але я не рухався. Кожна хвилина, поки я говорив, наближала прибуття допомоги. До того ж, дивлячись на його блідість, на те, як він уривчасто дихає, я почав думати про інше. Чому він вирішив сховатися, поставивши все на те, щоб вислизнути, поки ми зайняті з Йорком, а не втекти, поки мав таку можливість? Може, з тієї ж причини, з якої він не вбив Сем. З тієї ж причини, чому досі не задушив Ґарднера й не здолав мене.
Тому що не міг.
— Ти сильно вдарився під час аварії, так? — сказав я, намагаючись зберегти тон звичайної розмови. Він дивився на мене, мов загнана тварина, груди рвучко здіймалися й опадали. — Я бачив кермо в машині швидкої. Ребра в тебе, мабуть, сильно поламані. А ти знаєш, що такі травми — чи не найпоширеніша причина смерті в автомобільних аваріях? Ребра розколюються й пробивають легені. Або серце. Скільки разів ти бачив такі травми в морзі?
— Замовкни.
— Той різкий колючий біль, який ти відчуваєш щоразу, коли вдихаєш? Це уламки кісток, які розривають твою легеневу тканину. Важко дихати, еге ж? І ще важче стане, бо твої легені наповнюються кров’ю. Ти помреш, Кайле.
— Заткни свою довбану пельку! — заволав він.
— Не віриш мені — подивися на себе, — я вказав на розбите дзеркало на стіні. — Бачиш, який ти блідий? Це тому, що в тебе крововилив. Якщо ти незабаром не отримаєш медичної допомоги, то або спливеш кров’ю, або нею ж захлинешся.
Він дивився на своє розтрощене відображення. Рот беззвучно рухався. Я навіть не уявляв, наскільки сильно він постраждав, — тільки підживив його уяву. Кайл був одержимий собою — цього вистачило.
Він майже забув про Ґарднера. Агент БРТ моргав — свідомість повернулася. Мені здалося, що я бачу, як він злегка поворухнувся, наче пробував міцність задушливого захвату. Ні, не зараз. Будь ласка, не ворушися.
— Здайся, — раптово продовжив я.
— Я тебе попереджаю…
— Рятуйся, Кайле. Якщо ти здасися зараз, то зможеш отримати медичну допомогу.
Якусь мить убивця мовчав. Вражений, я зрозумів, що він плаче.
— Вони мене все одно вб’ють.
— Ні, не вб’ють. Для цього існують адвокати. А суди тривають роками.
— Я не можу піти до в’язниці!
— Хочеш померти?
Він стримував сльози. Я намагався приховати проблиск надії на обличчі, коли побачив, що його попускає напруга.
І тут рука Ґарднера потихеньку потяглася до пістолета.
Кайл побачив, що він робить. Сильніше стиснув Ґарднера за горло. Агент здавлено видихнув і ледь помітно намацував пояс. Кайл вільною рукою схопив зброю. Я кинувся до них, знаючи, що все одно не встигну.
Від дверей долинув звук.
Джейкобсен стояла в одвірку, обличчя застигле від шоку. Тоді її рука потяглася під полу жакета й вихопила пістолет.
— Кидай! — крикнув Кайл, обертаючись, щоб прикритися Ґарднером.
Вона зупинилася, тримаючи руку на руків’ї пістолета. Кайл наполовину витягнув пістолет Ґарднера з кобури, але тримати йому було незручно. Тишу порушувало лише уривчасте дихання. Ґарднер уже зовсім не рухався. Він звисав із захвату, наче мішок, обличчя потемніло.