— Ви працюєте в страховій сфері, чи не так? — поцікавився я.
— Насправді, я андерайтер[17].
Я не був упевнений, у чому полягає відмінність, але зрозумів, що не варто запитувати. Спробував ще раз.
— Ви надовго сюди?
Він зиркнув на годинник, нахмурився, наче вже запізнився.
— Ні, сьогодні вдень лечу назад до Нью-Йорка. Довелося перенести кілька зустрічей. Усе сталося в такий невдалий час.
Я прикусив язика, зупинивши слова, що готові були зірватися. Нагадав собі: байдуже, як він поводиться, усе одно це син Тома й Мері. Я відійшов. Він знову зиркнув на годинник.
Ґарднер і Джейкобсен були на церемонії. Джейкобсен уже повернулася до роботи, під піджаком перев’язане плече майже не було помітно. Ґарднер офіційно залишався на лікарняному. Він переніс транзиторний ішемічний напад — мікроінсульт, наслідок тривалого задушливого захвату. Напад призвів до легкої афазії та однобічної втрати чутливості, але лише тимчасової. При зустрічі я помітив тільки, як поглибилися дрібні зморшки на його обличчі.
— Зі мною все гаразд, — скуто відповів він на моє запитання про здоров’я. — Жодних причин, щоб не ставати до роботи. Кляті лікарі.
Джейкобсен знову прибрала свого звичайного вигляду: бездоганна та недоторкана. Якщо не звертати уваги на ліву руку, то й не здогадатися, що її підстрелили.
— Ходять чутки, що вона має отримати подяку, — сказав я Ґарднеру, коли жінка висловлювала співчуття Мері.
— Це на розгляді.
— Як на мене, вона того заслуговує.
Він трохи розігнувся.
— Як на мене, теж, сповна.
Я спостерігав, як Джейкобсен серйозно розмовляє з Мері. Чарівна лінія шиї… Ґарднер прочистив горло:
— Діана ще не оговталася. Розлучилася минулого року.
Перший натяк на її особисте життя. Я здивувався, що він раптом заговорив про це.
— Він був теж агентом БРТ?
Ґарднер заклопотано вилущував якусь порошинку з лацкана свого зім’ятого піджака.
— Ні. Вона була юристкою.
Перед тим як піти, Джейкобсен підійшла попрощатися. Потисла мені руку. Міцне рукостискання, суха й тепла шкіра. Сірі очі начебто трохи потеплішали, але то могла бути моя уява. Я побачив її востаннє, коли вона поверталася до машини з Ґарднером, — витончена й спортивна, поряд із пом’ятою фігурою старшого агента.
Сама церемонія була простою та зворушливою. Не виконували ніяких гімнів, тільки два улюблені джазові треки Тома на початку та наприкінці: «My Funny Valentine» Чета Бейкера та «Take Five» Брубека. Я слухав і всміхався. Між композиціями виступали друзі і колеги, та раптом урочистість порушив дитячий плач. Томас Пол Ейвері лементував на повен голос, попри всі зусилля матері, яка намагалася його заспокоїти.
Ніхто не заперечував.
Він народився майже одразу, як Сем доставили до лікарні, абсолютно здоровий, і висловив все, що думав про цей світ, несамовитим криком. Спочатку лікарі непокоїлися через тиск Сем, але після пологів він нормалізувався з неймовірною швидкістю. За два дні вона повернулася додому. Коли я провідував їх, жінка була все ще бліда, зі запалими очима, але без жодних видимих ознак пережитих страждань.
— Це більше схоже на поганий сон, — зізналася вона, коли Томас заснув після годування. — Немов завіса впала. Пол хвилюється, що я заперечую травму, але це не так. Для мене набагато важливіше те, що сталося потім, розумієш? — вона дивилася на зморшкувате рожеве личко сина, підняла на мене очі й так широко всміхнулася, що в мене ледь не розірвалося серце. — Наче все погане не має значення. Ось це знищило все попереднє.
Полові, певно, було важче впоратися з тим, що сталося. Усі ці дні його обличчя раз у раз вкривалося тінню. І без порад психолога було зрозуміло, що він знову переживає ці випробування, глибоко поранений тим, як близько вони були від катастрофи, знову й знову уявляючи те, чим усе могло завершитися. Але щоразу, коли він повертався до дружини із сином, тінь зникала. Рано ще казати, проте, дивлячись на них трьох разом, я переконувався, що рани загоюються.
Зазвичай вони гояться, якщо є час.
Мій чай охолонув. Зітхнувши, я встав і підійшов до телефона, щоб прослухати повідомлення.
— Докторе Гантере, ви мене не знаєте, але мені дав ваш номер суперінтендант Воллес. Мене звати…
Голос перебив звук дверного дзвінка. Я натиснув на паузу й пішов відчинити. Останнє денне світло наповнювало маленький передпокій золотавим сяйвом — провісником літа. Я простягнув руку, щоб відімкнути замок, і мене охопило відчуття дежавю. Молода жінка в сонцезахисних окулярах стоїть на вулиці сонячного вечора. Усмішка перетворюється на вишкір, рука лізе в сумку й дістає ніж…
17
Андерайтер (гарант, страхувальник) — фірма або юридична особа, яка здійснює управління процесом розміщення цінних паперів та їхнього розподілу на ринку цінних паперів.