Асистенти моргу працювали в офісі судово-медичної експертизи, а це означало, що технічно Кайл був підлеглим Гікса. Я забув, що він тут патологоанатом, і не заздрив нікому, хто на нього працює. Але Кайла, схоже, це не дуже турбувало. Високий, з міцною статурою, здорова повнота. З-під розкуйовдженої кучми сяяло приємне кругле, мов місяць, обличчя.
— Привіт, — він підняв руку в рукавичці.
— Ще моя студентка прийде допомогти, — продовжив Том. — Нам тут насправді аж трьох не потрібно, але я пообіцяв, що дозволю їй асистувати під час мого наступного дослідження.
— Якщо я вам тут не потрібен…
— Роботи буде багатенько. Просто закінчимо раніше, — усмішка Тома засвідчила, що мені не так легко втекти. — Халат і все інше в роздягальні в коридорі.
У роздягальні я лишився сам. Поклавши власний одяг у шафку, натягнув хірургічне вбрання та гумовий фартух. Те, що ми збиралися зробити, було, мабуть, найпаскуднішою частиною нашої роботи і, звичайно, однією з найбрудніших. Тест ДНК міг затягнутися на вісім тижнів, а відбитки пальців дозволяли ідентифікувати особу лише в тому разі, якщо жертва вже була в реєстрі. Але навіть із такими сильно розкладеними трупами, як цей, дані про особу жертви, а іноді й причину смерті можна дізнатися зі стану скелета. А для аналізу кістяка потрібно видалити всі залишки м’яких тканин.
Приємною цю роботу не можна назвати.
Повертаючись до секційної зали, я зупинився перед дверима. Чув, як Том наспівує під джаз, як тече вода. Що, як ти знову помилишся? Що, як ти більше не здатний тут працювати?
Але дозволити собі такі думки я не міг. Відчинив двері й увійшов. Кайл закінчив обмивати тіло шлангом. Стікаючи водою, останки блищали, мов полаковані.
Том був біля візка з хірургічними інструментами. Я підійшов. Він узяв ножиці для м’яких тканин і підсунув яскраву лампу.
— Ок, почнімо.
Перший труп я побачив ще студентом. Це була молода жінка, не старша за двадцять п’ять чи шість, яка загинула під час пожежі в будинку. Задихнулася від диму — її тіла полум’я не торкнулося. Вона лежала на холодному столі під різким відкритим світлом моргу. Очі були частково розплющені, між повіками проглядали тьмяно-білі щілини, а кінчик язика ледь-ледь висувався з-поміж безкровних губ. Мене вразив її спокій. Застигла й нерухома, як фотографія. Усе, що вона робила, усе, чим була і чим сподівалася стати, закінчилося. Назавжди.
Усвідомлення вразило мене з фізичною силою. Тоді я зрозумів, що чого б не робив, скільки б не дізнався, завжди залишатиметься таємниця, якої мені не осягнути. Але наступні роки тільки зміцнили мою рішучість розв’язувати складніші головоломки, що потрапляли до рук.
А потім Кара й Аліса, мої дружина й шестирічна дочка, загинули в автокатастрофі. І таємниця смерті вже не була для мене лише академічним інтересом.
На деякий час я повернувся до своєї професії лікаря, сподіваючись, що таке рішення принесе мені хоча б спокій, якщо не відповіді. Але то був самообман. Як зрозуміли ми із Дженні на власному досвіді, утекти від своєї роботи я не міг. Моя робота — те, що я робив, те, ким я був. Принаймні так думав, поки мені не встромили ножа в живіт.
Тепер я вже ні в чому не був упевнений.
Працюючи над останками жертви, я намагався відкинути сумніви. Зібравши зразки тканин і рідини для аналізу, я скальпелем обережно відрізав м’язи, хрящі та внутрішні органи, буквально позбавляючи тіло останніх залишків людської подоби. Хто б це не був, але чоловік кремезний. Точніші обміри скелета ще попереду, але тут щонайменше шість футів два дюйми і масивні кістки.
Нелегко таку людину здолати.
Ми працювали майже в повній тиші, Том щось наспівував під диск Діни Вашингтон, а Кайл змотав шланг і зайнявся очищенням піддона, в якому після змивання залишилися комахи та інші рештки трупа. Я занурився в роботу, аж тут подвійні двері секційної зали раптово відчинилися.
Гікс.
— Доброго ранку, Дональде, — привітно гукнув Том. — Ви до нас у ранковий час?
Патологоанатом не завдав собі клопоту відповісти. Його голомоза маківка сяяла під яскравим світлом незгірш за мармур. Він розлючено дивився на Кайла.
— Що ти тут робиш, Вебстере? Я тебе шукав.
Кайл почервонів:
— Та я тільки…
— Він уже завершує, — спокійно зауважив Том. — Я попросив його допомогти. Ден Ґарднер хоче якомога швидше мати звіт про тіло. Якщо не заперечуєте?