Гікс, якби й заперечував, навряд чи зізнався б. Він знову накинувся на Кайла:
— У мене сьогодні вранці розтин. Зала готова?
— Ні, але я попросив Джейсона…
— Я доручив тобі, а не Джейсонові. Я впевнений, що доктор Ліберман з помічником самі зможуть упоратися, поки ти робитимеш те, за що тобі платять.
Я не одразу зрозумів, що то він про мене. Том натягнуто посміхнувся.
— Певен, що ми впораємося.
Гікс розчаровано шморгнув носом, бо суперечка згасла:
— Вебстере, я хочу, щоб усе було готове за пів години. Зроби, щоб так і було.
— Так, сер. Вибачте… — пробурмотів Кайл, але патологоанатом уже відвернувся. Важкі двері зачинилися.
— Що ж, нам усім від цього краще, — порушив тишу Том. — Вибач, Кайле. Не хотів тебе підставляти.
Молодик усміхнувся, але його щоки горіли:
— Усе добре. Але доктор Гікс правду каже. Я дійсно маю…
Він не встиг закінчити, бо знову відчинилися двері. Я було подумав, що повернувся Гікс, але замість патологоанатома до зали поспіхом влетіла дівчина.
Я здогадався, що це та студентка, помічниця Тома. Років двадцяти, вицвіла рожева футболка й потерті штани карго облягають пишні форми. Висвітлене біляве волосся для годиться стягнуте червоно-білою стрічкою в горошок, як в Аліси з Країни Чудес. Круглі окуляри надавали дівчині привітно-здивованого вигляду. Я так і не второпав, як вони при цьому не перечіплялися за сталеві кульки та кільця пірсингу, що проштрикнули її вуха, ніс і брови. Подолавши шок від першого погляду, ви розуміли, що все це таке болюче на вигляд залізяччя дівчині дуже личить.
Двері не встигли зачинитися, а вона вже видихнула:
— Боже, як це я спізнилася! Вийшла раніше, заскочила на полігон, щоб глянути на свій проєкт, зовсім втратила відчуття часу! Вибачте, будь ласка, докторе Лібермане.
— Ви вже на місці, — сказав Том. — Саммер, мабуть, ви ще не знайомі з Девідом Гантером. Він британець, але в цьому не винуватий. А це Кайл. Він тримав оборону, поки ви не прийшли.
Ошелешена усмішка розпливлася обличчям Кайла.
— Радий познайомитися.
— Привіт, — Саммер засяяла брекетами. Глянула на тіло швидше з інтересом, ніж з відразою. Це видовище могло б шокувати когось іншого, але полігон підготував студентів до таких похмурих реалій. — Я нічого не пропустила, ні?
— Ні, він усе ще мертвий, — заспокоїв її Том. — Знаєте, де тут усе, якщо хочете переодягнутися?
— Звісно. — Саммер розвернулася, щоб вийти, і зачепила сумкою візок із нержавіючої сталі, повний інструментів. — Вибачте, — притримала візок та зникла за дверима.
Приголомшена тиша знову запанувала в секційній залі. Том тихенько всміхався.
— Саммер — то в нас такий тайфунчик.
— Я помітив, — зауважив я.
Кайл досі остовпіло дивився на двері. Том кинув на мене веселий погляд, а потім відкашлявся.
— Зразки, Кайле?
— Що? — асистент був такий здивований, наче забув, що ми тут робимо.
— Ти збирався спакувати їх та відправити до лабораторії.
— Авжеж. Аякже, без проблем.
Кинувши на двері останній, повний надії погляд, Кайл зібрав зразки та вийшов.
— Я думаю, можна констатувати: у нашої Саммер з’явився шанувальник, — іронічно промугикав Том. Він повернувся до столу й раптом здригнувся, потираючи грудину, наче захлинувся повітрям.
— Ти в нормі? — запитав я.
— Нічого. Від того Гікса вже печія підступає, — відказав мій друг.
Обличчя його зблідло. Він потягнувся до таці з інструментами й видихнув від болю.
— Томе…
— Зі мною все гаразд, чорт забирай! — Він підняв руку, ніби хотів мене відігнати, але змінив рух на жест вибачення. — Я справді в порядку.
Я йому не повірив.
— Ти із самого ранку на ногах, ще до того, як я сюди прийшов. Може, варто зробити перерву?
— Часу нема, — роздратовано відрізав він. — Я обіцяв Денові попередній звіт.
— І він його матиме. Ми із Саммер можемо завершити видалення м’яких тканин.
Він неохоче кивнув.
— Може, кілька хвилин…
Вражений, я дивився йому вслід. Який кволий у нього вигляд. Він ніколи не був фізично міцним чоловіком, але, здавалося, його плоть просто танула на очах. Він старіє. Життя є життя. Але від цього не легше.
Диск Тома вже давно закінчився, у залі запала тиша. Звідкись знадвору почувся телефонний дзвінок. Ніхто не відповідав. Нарешті звук стих.
Я повернувся до останків жертви. Кістяк був майже повністю очищений від плоті, зосталися тільки залишки м’якої тканини, яку потрібно було видалити шляхом кип’ятіння в реагенті. Оскільки було непрактично занурювати весь скелет у величезний чан, на нас чекала ще низка моторошних маніпуляцій.