Том їхав мовчки. Навіть не ставив джазових записів — чи то через ранню годину, чи то через настрій. Він забрав мене з готелю, мляво всміхнувся і майже одразу замовк. У таку ранню пору ніхто не сяє бадьорістю, але в мого друга обличчя було якесь сіре, і, схоже, не через нестачу сну.
Ти й сам, мабуть, не зразок свіжості. Напередодні ввечері я не міг заснути: усе думав про те, що чекало на нас уранці. Але ж це не перша моя ексгумація. І точно не найгірша.
Багато років тому я працював на масовому воєнному похованні в Боснії, де людей закопували цілими родинами. Тепер усе було геть інакше, і я знав, що Том зробив мені послугу, запросивши із собою. Якщо чесно, я мав би тішитися можливістю взяти участь у розслідуванні в США.
То де тоді мій ентузіазм?
Я завжди впевнено почувався знавцем своєї справи, тепер же мене переслідували сумніви. Уся енергія, уся зосередженість, що колись сприймалися як належне, наче рік тому витекли з мене разом із кров’ю на підлогу в коридорі. А якщо я зараз так ніяковію, то що буде, коли я повернуся до Великобританії, коли самостійно працюватиму над розслідуванням убивства?
Отож-бо й воно, що я не знав.
Обрій перед нами вже став золотавим, коли Том звернув із шосе. Ми прямували до не знайомого мені району, східного передмістя Ноксвілла. Район бідний: вулиці з облупленими будинками із зарослими та заваленими мотлохом передніми дворами. Світло фар відбивалося в котячих очах: тварини відривалися від сніданку в стічній канаві, щоб насторожено зиркнути на нас, коли ми проїжджали повз.
— Уже недалеко, — сказав Том, порушуючи мовчанку.
Приблизно через милю будинки змінилися чагарниками, і незабаром ми дісталися цвинтаря. Від дороги його відгороджували ялини та висока стіна з блідої цегли. В арці над воротами вивіска із кованого заліза сповіщала про кладовище й похоронне бюро Стіпл-Гілл. На цій конструкції розташувався стилізований ангел із благочестиво схиленою головою. Навіть у напівтемряві я бачив, що метал заіржавів, а фарба на ньому лущиться.
Ми проїхали крізь відчинену браму. Обабіч рядами йшли надгробки, більшість із них — зарослі й недоглянуті. Вони стояли на тлі темного гнітючого ялинового лісу, попереду проглядали контури, певно, того самого похоронного бюро: низька будівля промислового типу, увінчана присадкуватою дзвіницею.
Група авто, що скупчилися біля будівлі, свідчила, що ми на місці. Ми стали коло них і вийшли з машини. Я сховав руки в кишені, бо тремтів від ранкової прохолоди. Над посрібленими росою заростями трави висів туман. Ми попрямували до місця події.
Могилу затуляли спеціальні захисні ширми, але в таку пору обійшлося без зайвих очей. Маленький екскаватор захрипів і здригнувся, вийнявши черговий ківш сирої землі; посипалися грудки, коли ківш вивалив ґрунт на величеньку купу. У повітрі пахло суглинком і дизельним димом, могила, вже майже розкопана, зяяла чорною раною на зеленому дерні.
Ґарднер і Джейкобсен стояли серед невеличкої групи чиновників і робітників, чекали, поки екскаватор розчистить ще один шмат землі. Трохи осторонь від них розташувався Гікс. Лиса голова патологоанатома стирчала з великого макінтоша, підкреслюючи схожість із черепахою. Його присутність була не більше ніж формальністю, оскільки тіло, майже напевно, одразу передадуть на експертизу Томові.
Обличчя патологоанатома свідчило, що він не в захваті від цього.
Поруч стовбичила ще одна фігура. Високий чоловік, шикарно одягнений, у пальті з верблюжої шерсті поверх класичного чорного костюма з краваткою. Він спостерігав за роботою екскаватора з виразом чи то відстороненості, чи то нудьги. Помітивши нас, він, здавалося, подвоїв пильність. Поки ми наближалися, погляд його був прикутий до Тома.
— Томе, — привітався Ґарднер. Під червоними очима агента БРТ виднілися мішки. Джейкобсен, навпаки, мала такий свіжий вигляд, наче безтурботно спала дев’ять годин; її підперезаний плащ був чистим і бездоганним.
Том усміхнувся, але нічого не сказав. Пагорб, яким ми піднялися, був незначним, та я помітив, що його виснажила коротка прогулянка від машини. Гікс кинув на нього жовчний погляд і не привітався. На мене патологоанатом навіть не зиркнув. Дістав із кишені брудну хустку й голосно висякався.