Мої почуття до Ґарднера не потеплішали, але Том так просто не похвалить.
— Що думаєш про Йорка? — запитав я.
— Нічого певного, крім того, що тягне помити руку після того, як він її потиснув, — Том наче замислився. — На такому, як він, блискучої реклами його бізнесу не зробиш, але ексгумація його начебто не надто хвилювала. Принаймні поки він не побачив, у якому стані труна. Звісно, йому поставлять кілька незручних запитань, але я не можу уявити, щоб він настільки нахабно поводився, якби знав, що ми зараз знайдемо.
— Усе одно. Як таке може бути, що поховано не те тіло, а в похоронному бюро ніхто про це гадки не має.
Том кивнув:
— Майже неможливо. Але наразі я не беруся судити про Йорка, — він зробив паузу, увімкнув сигнал повороту, змінюючи смугу руху, щоб обігнати будинок на колесах, який повільно повз перед нами.
— А ти молодець, до речі. Я не помітив носової порожнини.
— Ти б теж помітив, якби не злився на Гікса.
— Злитися на Гікса — це зворотний бік нашої професійної діяльності. Я вже мав би до цього звикнути, — його усмішка зникла, коли він побачив моє обличчя. — Ок, забудь. Що тобі муляє?
Я не збирався зараз порушувати це питання, але який сенс далі ухилятися?
— Не думаю, що мій приїзд сюди був справді хорошою ідеєю. Я ціную все, що ти робиш для мене, але… Ну, погодься: не виходить. Думаю, мені варто повернутися.
До того моменту я навіть не усвідомлював, що прийняв рішення. Тепер же всі сумніви кристалізувалися, змушуючи мене прийняти факти, на які досі намагався не зважати. І все ж десь у глибині душі я картав себе за це визнання, усвідомлюючи, що воно безповоротне. Якщо я поїду зараз, то не просто скорочу термін дослідницького візиту.
Я здамся.
Том якийсь час мовчав, а тоді спитав:
— Це не тільки те, що сталося в хатині, так?
— Частково, але ні, — я знизав плечима, бо силувався передати свої почуття словами. — Я просто відчуваю, що помилився у своїх надіях на цю поїздку. Не знаю, можливо, занадто рано.
— Твоя рана загоїлася, правда?
— Я не про це.
— Та знаю, — зітхнув він. — Можна я буду відвертим?
Я кивнув. Горло перехопило, говорити не міг.
— Ти вже раз намагався втекти — і це не спрацювало. Чому ти думаєш, що цього разу буде краще?
Я відчув, як горять щоки. «Втеча? Ось так він це розуміє?»
— Якщо ти про те, коли Кара й Аліса померли, то так. Мабуть, я тоді втік, — відрізав я. — Але то інше. Зараз мені ніби чогось бракує, і я не знаю чого.
— Криза довіри.
— Хочеш — так називай.
— Тоді я запитаю ще раз: як саме втеча може допомогти?
Настала моя черга замовкнути.
Том не відривав погляду від дороги:
— Я не збираюся ображати тебе підбадьорливою промовою, Девіде. Якщо ти справді вважаєш за потрібне повернутися, звісно, їдь. Гадаю, ти пошкодуєш, проте це твій вибір. Але зробиш мені послугу до від’їзду?
— Звичайно.
Том поправив окуляри.
— Нікому ще про це не казав, крім Мері та Пола. Я йду на пенсію в кінці літа.
Я здивовано глянув на нього. Думав, він залишиться до кінця року.
— Через здоров’я?
— Скажімо так: я пообіцяв Мері. Річ у тому, що ти був одним із моїх найкращих учнів, і це останній шанс, коли ми можемо попрацювати разом. Якщо даси мені ще тиждень, я вважатиму це великою послугою з твого боку.
Якусь мить я сидів приголомшений. Але ж як акуратно він мене впіймав.
— Я попався, так?
Він усміхнувся.
— Так, влетів. Навряд чи можна порушувати слово, що дав давньому другові, правда?
Довелося розсміятися. Як не дивно, мені полегшало, я почувався вільнішим, ніж колись.
— Тоді гаразд. Тиждень.
Том задоволено кивнув. Він постукував пальцями в такт звуку труби, що долинав з динаміків автомобіля.
— То що ти думаєш про нову Денову помічницю?
Я дивився у вікно.
— Джейкобсен? Здається, вона досить кмітлива.
— М-м, — пальці продовжували вибивати на кермі ніжний ритм. — Приваблива, правда?
— Так. Мабуть, так, — Том нічого не відповів. Я відчув, як моє обличчя починає горіти. — А що?
— Нічого, — він усміхався.
Том зателефонував, попередивши морг, що ексгумовані останки вже в дорозі. Щоб уникнути перехресного зараження з тілом із хатини, їх обстежуватимуть в окремій секційній залі. Навіть імовірність плутанини може спричинити жахіття з доказами, коли вбивцю спіймають.
Якщо спіймають.
Коли ми приїхали, Кайл у коридорі розмовляв із двома іншими помічниками. Чоловік зупинився, щоб відвести нас до зали, яку він підготував, глянув нам за спини, ніби чекаючи — чи сподіваючись — побачити ще когось. І чогось з лиця спав, як зрозумів, що більш нікого немає.