— Визнаю свою помилку, — прореагував зі скляною усмішкою Ірвінґ. — Але це лише підтверджує мою теорію. Наявний певний прогрес. І якщо цей тип, Декстер, інсценував пів року тому власну смерть, що цілком імовірно, то це надзвичайно символічний акт. Спочатку я подумав, що вбивця, можливо, заперечує свою сексуальність, сублімуючи пригнічені сексуальні потяги до насильства. Але в цьому разі відкривається нова перспектива. Першу жертву накрили саваном і поховали, наче приховавши ганьбу. Тепер, через пів року, тіло в хатині виставлено на огляд для всього світу. Труп волає: «Подивіться на мене! Подивіться, що я зробив!» «Поховавши» себе старого, вбивця тепер, можна сказати, виходить із тіні. І, з огляду на таку посутню зміну в його поводженні з цими двома жертвами, я не здивуюся, якщо знайдуться інші, проміжні, про які нам іще не відомо.
Схоже, він був у захваті від такої перспективи.
— То ви все ще думаєте, що це вбивства геїв? — запитав Том.
— Майже напевно. Ця картина лише підтверджує моє припущення.
— Здається, ви надто переконані.
Я не хотів втручатися, але манера Ірвінґа вразила мене до скрипу зубного.
— Ми маємо два голі трупи, обидва чоловічі. Здається, це вказує на геїв, чи не так?
— Тіла іноді транспортують з моргу оголеними. Якщо в померлого немає родини, яка надає одяг, їх ховають саме так.
— Тож це друге оголене чоловіче тіло — просто збіг? Цікава теорія, — Ірвінґ поблажливо посміхнувся до мене. — Можливо, ви також схочете пояснити, чому відбиток пальця Декстера, залишений на касеті від плівки, був змащений дитячою олійкою?
Моє здивування відбилося на обличчі Тома. Ірвінґ удав, що розчарований.
— О, даруйте, Ґарднер про це не згадував? Як на мене, не бачу причини приховувати. Але якщо вбивця не має схильності до зволоження, то я припускаю лише одну причину для використання дитячої олійки в тій хатині. — Він дав нам час це перетравити, переконався, що зерно сумніву впало в родючий ґрунт, і продовжив: — В обох випадках сексуальна мотивація також пояснювала б різні расові профілі жертв: вирішальним спільним знаменником є не колір шкіри, а те, що вони чоловіки. Ні, ми дійсно маємо справу з сексуальним хижаком, і, з огляду на відсутність цього Вілліса Декстера у власній могилі, я б сказав, що він є досить імовірним кандидатом.
— З того, що повідомив Ден, не випливає, що Декстер мав кримінальне минуле чи замішаний в історії з насильством, — відповів Том.
Ірвінґ дозволив собі самовдоволену посмішку:
— Дійсно розумні хижаки не потрапляють у пастки. Часто це поважні члени суспільства, вони ховаються, аж доки не помиляться або не розкриють себе навмисно. Патологічний нарцисизм — не рідкість серед серійних убивць. Їм набридає приховувати свої таланти в тіні, і вони наважуються пограти м’язами на публіці. На щастя, більшість із них зрештою перечіплюється саме через власне марнославство. Як ось це.
Ірвінґ театрально вказав на труп у труні. Тепер він обрав лекційний тон, наче ми з Томом були двома не надто кмітливими студентами.
— З огляду на логістику, Декстер не зміг би вчинити задумане без допомоги когось із похоронного бюро, — упевнено продовжив професор. — Або Декстер сам там працював, що навряд, враховуючи його досвід роботи механіком чи ким там. Або ж у нього є спільник. Можливо, коханець. Цілком імовірно, що вони працюють у команді: як активний і пасивний. Це справді було б цікаво.
— Захопливо, — пробурмотів Том.
Ірвінґ кинув на нього різкий погляд, наче тільки зараз запідозрив, що його перли витрачаються на свиней. Але на нас своїх дорогоцінних ідей більше не витрачав, бо з’явилася Саммер.
Вона влетіла до кабінету рентгенографії, та зупинилася, побачивши, що ми стоїмо навколо труни.
— О! Вибачте, мені зачекати надворі?
— Не переймайтеся через мене, — Ірвінґ обдарував її широкою усмішкою. — А втім, вирішувати докторові Ліберману. Він має досить тверді погляди на захист студентів від життєвих фактів.
Том проігнорував цей закид.
— Саммер — одна з моїх студенток. Вона нам допомагає.
— Звичайно, — усмішка Ірвінґа стала ширшою, він розглядав шпильки й колечка, що прикрашали обличчя Саммер. — Ви знаєте, я завжди захоплювався бодіартом. Колись сам думав про татуювання, але в моїй сфері такі речі не сприймаються. Люблю язичницький аспект пірсингу, всю цю концепцію сучасного примітиву. Свіжий підхід, яскравий індивідуалізм — у наші часи.